Будь-яка реакція на стрес нормальна, — психолог

Про це в рамках проекту «Точки опори» говоримо з психологом Людмилою Новицькою і волонтером Ольгою Вус.

 

Олексій Бурлаков: Чем опасна стрессовая ситуация?

 

Людмила Новицька: Стресс — это не опасность, это то, с чем вы сталкиваетесь каждый день. Вспомните, как вы просыпаетесь от будильника. Вы ведь с этим стрессом справляетесь. Стресс мы каждый день преодолеваем, в этом и суть. Так мы развиваемся. Например, ребенок тянет руку и не может что-то достать, но он начинает таким образом ползать.

 

Олексій Бурлаков: Мнительные люди уже подумали, что везде — стресс.

Людмила Новицька: Стресс- это не плохо, это точка, с которой мы развиваемся. Мы не знаем сначала, как это преодолевать, а затем мы подключаем все наши навыки, приобретенные за жизнь, и преодолеваем этот стресс. Например, ключ не подходит к двери. И тут вы начинаете вспоминать, тот ли этот ключ, может, он по-особенному работает.

 

Валентина Троян: У меня была похожая ситуация с ключом, но оказалось, что меня обокрали.

 

 

Людмила Новицька: Тут стресс перешел в травматическую ситуацию. Говорят про хронический стресс — это стресс, который плохо пережит и не обращен в опыт. Нет периода адаптации организма к тому, что мы обучились. Должно быть время, чтобы организм усвоил информацию. Есть много стрессовых факторов, которые не переходят в опыт. Если такой накопленный стресс «висит», то начинает нас тормозить болезнями, срывами, раздражениями. У каждого есть свои реакции — бессонница, например.

 

Олексій Бурлаков: Есть термин «апостериорного блока» — когда ситуации сохраняются в человеке и мешают ему действовать в похожих ситуациях. Что это?

 

Людмила Новицька: Я такого термина не знаю. Но я бы хотела сказать, что такая ситуация с ограбленной квартирой может стать как стрессовой, так и психотравмирующей. Мы никогда не знаем, какая ситуация станет психотравмирующей. Говорят, что тогда обязательно присутствует состояние полной беспомощности.

 

Валентина Троян: Вы знаете, такое состояние появилось только тогда, когда не приехала полиция, мне отказывали в регистрации уголовного производства. Ты не знаешь, куда обращаться.

 

Людмила Новицька: И второй фактор — потеря одной из наших функций. Например, после двух ограблений я начала носить мобильный телефон на шее на веревочке. Я утратила функцию безопасного пребывания в общественном транспорте. Для меня это уже нормально.

Любое происшествие, которое мы потом проживаем как опыт, — это хорошо, это развитие, рост. Но если функциональность не восстанавливается, то это и есть посттравматическое стрессовое расстройство.

 

Олексій Бурлаков: Ольга, что такое «мобілізація духу» и помогает ли она справляться со стрессом?

 

Ольга Вус: Це волонтерське об’єднання, я ж починала простим волонтером, а не волонтером-психологом. Це організація, яку ми створили з подругою.

Ця базова функція безпеки — важлива, в такі моменти ви її втрачаєте.

 

Олексій Бурлаков: Расскажите, чем вы сейчас занимаетесь.

 

Ольга Вус: Я ще до війни зрозуміла, що психологія — це моє. З початком війни я почала волонтерити, думала, що це важливіше. 0але зараз бачу, що на початку війни багато хто взагалі не був підготовлений, психологічна підтримка була потрібна. Бійці зараз зламані, бо не були підготовлені тоді, коли туди їхали. Зараз ми займаємось підготовкою хлопців до їх відправки в зону АТО. Бо їм треба знати, як допомогти самим собі і своїм побратимам. Бо іноді можуть бути летальні випадки.

 

Олексій Бурлаков: Так каким бывает стресс?

 

Людмила Новицька: Є бойовий стресс. До війни про нього знали лише науковці, зараз — і багато пересічних громадян. Є щоденний стрес, який проходить безслідно. Є накопичений стрес, який мають учні в школах під час навчального року, батьки, лікарі. Є гострий стрес — потрапити в аварію, стати свідком смерті, бути пограбованим. Є психологічна травма — коли в людини порушується функціонування, вона переходить в посттравматичний стресовий розлад. Це виникає не у всіх, статистики немає, але в Україні він сягає 15% приблизно.

 

Олексій Бурлаков: У нас есть сюжет о советах психолога о том, как преодолеть стресс в острой ситуации.

 

Валентина Троян: Ваши замечания и дополнения к сюжету.

 

Людмила Новицька: Повністю згідна з психологом, але за п’ять хвилин сюжету не можна подати особливості: коли, що, як і для чого. Тому по всій Україні проводяться тренінги по наданню психологічної допомоги самому собі в екстремальних ситуаціях. Ми вчимо людей розрізняти, коли і які методи підходять. Бо немає єдиного судження, корисно це чин і. Повністю погоджуюсь, що наше життя в наших руках.

 

Ольга Вус: Я підтримую Людмилу. В людей реакції на стрес різні у людей. Поради хороші, але вони не всюди доречні. Наприклад, переживання емоцій для когось може бути не зменшення напруги, а переживання тої самої травми. При кожній реакції є різні методи допомоги.

 

Олексій Бурлаков: З нами на зв’язку слухачка Аліна.

 

Аліна: Мне 21 год. Я с Людмилой знакома достаточно давно, она мне помогла в кризисной ситуации. Я ей звонила, задыхалась, а она помогла. Я поняла, насколько важно владеть методиками, чтобы помогать близким людям. Она, во-первых, восстановила дыхание, даже по телефону. Начала меня заземлять и обращать внимание на то, что меня окружает.

 

Валентина Троян: А приступу астмы предшествовала неприятная ситуация или вы просто болеете астмой?

 

Аліна: У меня астма психосоматическая. Я тогда расставалась с молодым человеком, расстроилась и буквально в пяти минутах ходьбы от дома потеряла представление, где я, куда мне идти.

 

Валентина Троян: У Алины была угроза здоровью. Как возможно человека дистанционно успокоить и погасить приступ астмы?

 

Людмила Новицька: Мы с Алиной были знакомы до того, она была подготовлена. Когда я говорила, что надо делать, ее тело вспоминало это. Она была участницей моего тренинга, мы тренировали, что делать в таких случаях. Тело запоминает, что делать, не мозг. Но перед этим нужна тренировка.

Вот наши ребята попали в зону боевых действий без тренировок. А сейчас уже существуют программы, где их тренируют по саморегуляции. Перед интервью я, кстати, тоже заземлилась, теперь дышу свободно. У меня тоже был стресс.

 

Олексій Бурлаков: Это единственный путь выхода из стресса?

 

Ольга Вус: Найголовніше — контакт з людиною. Також важливе дихання, прихід кисню і розслаблення організму. Прийомів є декілька, наприклад, порахувати 5 предметів навколо себе, до 4 доторкнутись, 3 — понюхати, 2 — спробувати на смак і останнє — сказати щось про себе. Так людина переключиться.

 

Валентина Троян: Люди часто звонят, а не идут к психологу. Как успокоить человека, который позвонил на горячую линию?

 

Людмила Новицька: Коли контакт відбувається вперше, то просто займає трошки більше часу. Можливо, сам консультант включає більше своїх знань і досвіду. Вчора мені дзвонила дружина військовослужбовця, з нею я говорила понад годину. Я уточнювала різні деталі. Це все те саме, але трошки довше. Це був своєрідний індивідуальний тренінг. Наступного разу вона вже буде знати, як і що робити.

В будь-якій екстремальній ситуації зверніть увагу, як ви дихаєте. Якщо ви дихаєте, то дихаєте правильно. Тоді людина може забувати про дихання, воно стає таким поверхневим. А коли людина звертає увагу на те, як вона дихає, то починає дихати глибше, хоче жити.

 

Олексій Бурлаков: Чи важливо, щоб поряд була людина, до якої особливе ставлення?

 

Валентина Троян: Предлагаю поговорить об этом после сюжета наших коллег, где говориться о том, как любовь близкого человека помогает преодолеть стресс. В данном случае идет речь о бойце АТО.

 

Олексій Бурлаков: Как нужно вести себя дальше?

 

Ольга Вус: Треба розрізняти першу психологічну допомогу після стресу і подальше життя, боротьбу із пост-стресовим розладом. Важливо, щоб поряд була близька людина. Для Юрія його дружина — це ресурс. Хтось може черпати сили в хобі, але важливо, щоб цей ресурс був.

 

Людмила Новицька: Немає хорошої чи поганої реакції на стресову подію. Будь-яка реакція — це реакція конкретної людини. Будь-яка твоя реакція є нормальною, тому що ти — в ненормальній ситуації.

Хтось з бійців починає пити, але він залишається живий. У оточуючих є можливість запропонувати йому щось інше ще протягом якогось проміжку часу. В зоні АТО хлопці п’ють, бо їм страшно, вони пили до того і знають лише такий спосіб. Багато з них розуміє, що знижує свій рівень виживання в цих умовах, вони готові не пити. Багато хто звертається до капеланів, пляшку міняють на Біблію. Випивати — це своєрідний ресурс, завдяки якому людина виживає. Але суспільство повинне запропонувати цим людям натомість — реабілітаційні центри, хобі і тд.

 

Валентина Троян: Якщо людина повертається і починає випивати. Коли потрібно запропонувати альтернативу? Бо реакція може бути ще гіршою.

 

Людмила Новицька: Як тільки в вас буде альтернатива. Є поняття регресу — люди стають як маленькі діти. Наприклад, «борзєють» як підлітки. Це так їхня психіка захищається. І поводитись з ними треба так, як з дітьми. І забороняючи щось, казати, що можна робити. Коли забирати один захист у людини, потрібно давати три-чотири на вибір. Наприклад, хлопці йдуть вчитись на тренерів, допомагаючи іншим, допомагають собі.

 

Валентина Троян: Що б ви порадили тим, поруч з якими знаходиться людина у стресі?

 

Людмила Новицька: Є правила першої психічної допомоги. Потурбуйся, щоб ти сам був в безпеці перед тим, як надавати допомогу іншим.

 

Олексій Бурлаков: З нами на зв’язку слухачка, яка попросила себе не називати.

 

Слухачка: Я хотела поделиться своим опытом избавления от панических атак. Я была в стрессовой ситуации, из-за чего были панические атаки. Я думала, что сошла с ума. Обратилась к доктору. Я боялась всего, наплывы были ужасны, особенно ближе к ночи. Доктор сказал, что мне поэтапно нужно избавляться от этого. Я цеплялась за все, что только можно: информация в интернете, советы знакомых, по крупицах складывала для себя, как с этим справиться. И тогда я устала бояться, я приняла эту панику. И паника исчезла. Но это, думаю, благодаря информации, которую я собирала. Но также благодаря собственному опыту.

 

Валентина Троян: Как вы можете прокомментировать звонок?

 

Людмила Новицька: Это подтверждает то, что методов справляться с атаками очень много. Каждому человеку подходит что-то конкретное.

 

Юлія Мішина

Джерело: https://hromadskeradio.org/programs/tochky-opory/any-reaction-to-stress-is-normal-psychologist

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

Позначки: психологічна допомога

На цю ж тему

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Робота на заводі

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Будівництво

25.02.2022 Якщо не буде мобільного зв'язку

25.02.2022 Увага! Києво-Святошинський ЦСПР працює у звичайному режимі

22.02.2022 ВАКАНСІЯ для учасника АТО - Комірник