Птахи з ароматом свободи, солдати невтомних сердець... Віктор Ігорович Зельманович (позивний "Зєля")

Птахи з ароматом свободи, солдати невтомних сердець. Вони першими зустріли війну, вони останніми з неї підуть.

Про них мовчать у штабах, їх не рахують у щоденних зведеннях загиблих, але вони виконують ту саму справу, що й наша регулярна армія. Їх кров така сама червона, як у інших наших захисників.

Він був одним з тих самих птахів. Він був добровольцем. Віктор Ігорович Зельманович (позивний Зєля) народився 03.10.1992 року у селищі міського типу Доманівка Миколаївської області.

Хлопець ще з малих років відчув, яким важким є життя у селі, коли треба працювати та працювати, з самого рання та до пізнього вечора. Незважаючи на це, він ніколи не скаржився й сумлінно намагався виконувати свої обов'язки.

Навчаючись у Доманівській школі №1, завжди тягнувся до знань, всмоктуючи у себе усе нове та незвичне, але іноді обставини бувають проти нас, тому після 10 класу Віктору довелось не продовжувати освіту, а йти працювати. Разом із батьком він працював трактористом в агрофірмі "Нібулон".

Зовсім молодий ще хлопчик, тільки після школи, якому випала важка доля не ходити по клубах, а керувати трактором по великих, від обрію до обрію, полях. Але життя, насичене важкою працею, і є справжнім життям, тому він робив свою роботу старанно, постійно підвищуючи свій рівень майстерності.

Робота була його подальшою освітою, і він отримав у ній червоний диплом.

Доброволець 18-ї окремої тактичної групи «Волинь» Української Добровольчої Армії.

25.03.2017 року він вперше прибув на позиції підрозділу біля Мар’їнки.

30 серпня під час нападу ворожої ДРГ на групу наших бійців, на очах Віктора Ігоровича загинув друг Зона, його бойовим побратим, а сам Зєля отримав осколкові поранення, після чого був відправлений до Миколаєва, переніс операцію по видаленню осколків. Пробувши вдома місяць, повернувся до своїх хлопців.

Побратими та волонтери "Госпітальєрів" згадують його, як "чудо в пір'ях", веселим, але й водночас спокійним хлопцем, який любив заварну каву. Надійність та уважність - дві риси, які були притаманні Віктору.

Загинув 10 грудня у Донецькій області внаслідок підриву на фугасі під час виконання бойового завдання. Разом із ним загинув його побратим та близький товариш Олександр Зубченко (друг Запал).

Похований 13 грудня у рідному селі. У нього залишилися батьки та сестра.

Пам'ять наша - не офіційні папірці, серця наші - не перелік сухих зведень, тому ми пам'ятаємо та не забудемо ніколи жодного з тих, хто поліг за нашу землю.

І поруч із загиблими з офіційних підрозділів наших Збройних Сил глибокими шрамами будуть закарбовані імена тих, хто поклав голову, перебуваючи серед лав тих гордих птахів, які за покликом серця вступили у бій.

Імена добровольців, у яких під віями коливалось небо України.

Ян Осока (Волонтер 200)

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

На цю ж тему

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Робота на заводі

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Будівництво

25.02.2022 Якщо не буде мобільного зв'язку

25.02.2022 Увага! Києво-Святошинський ЦСПР працює у звичайному режимі

22.02.2022 ВАКАНСІЯ для учасника АТО - Комірник