25.12.2017
1064

"Я усвідомила силу молитви...": сестра ветерана, волонтер, Валентина Тарасенко


Бесіда з волонтером, громадським діячем, сестрою ветерана, Валентиною Тарасенко (м. Київ)

Рубрика "Війна змінила нас"

Коли війна приходить в дім, вона докорінно змінює життя кожного члена сім'ї солдата. Як пройшла цей шлях сестра воїна, яким чином вона справилася з тими напругою і переживаннями, котрі увірвалися в її життя? Саме про це Валентина розкаже нам.

Світлана Доманчук: Валентина, я знаю, що ти активна людина, волонтер, громадський діяч, сестра захисника. Розкажи, будь ласка, як розпочалася твоя волонтерська діяльність?

Валентина Тарасенко: Моя волонтерська діяльність розпочалася із зборів брата на фронт. Вперше брат поїхав 28 травня 2014 року. Він був у складі підрозділу ОУН. У нього було бажання долучитися до підрозділу Збройних Сил України. Єдине, що я його тоді попросила – це поїхати в спорядженні, бо першого разу він поїхав «голий-босий». 

За допомогою моїх друзів, мешканців будинку, в якому я живу, ми зібрали гроші, купили бронежилет, каску, дещо самі пошили. Грошей тобі на берци не вистачило. Знайомий брата просто віддав свої. До цих пір брат дуже вдячний мешканцям мого будинку (плаче – ред.), що прямо на дитячому майданчику мамочки, мої подруги, діставали гроші і давали на спорядження.

Спочатку ми з дівчатами волонтерили при благодійному фонді, а потім створили громадську організацію під назвою «Цей світ для тебе». На той час ми займалися дітками загиблих. Буквально через півроку у нас почалося кардинальне психологічне вигорання, бо ми взяли на себе непосильну ношу, не розуміючи, що вона непосильна. І потім, коли ми почали хворіти, почало все сипатися з рук, вдома – скандали, ми звернулися до психологів, які з нами працювали і трішки нас відновлювали.

СД: Чи ти помічаєш зміни після початку війни в собі особисто?

ВТ: Насамперед, я стала впевненішою в собі. Нервові напруження призвели до психосоматики. Наша сім’я почала часто хворіти. Мені дуже допомогли психологи.

СД: Як ти гадаєш, як війна вплинула на наше суспільство?

ВТ: Дуже страшно і дуже класно. Бо війна дала величезний поштовх для розвитку нас як громадян України, як особистостей. Люди, які долучилися до патріотично-визвольного руху, можна сказати, що проявили здібності, які були в них весь час. Але не було причини, поштовху цим займатись, а ще – ми не виділяли один одного з натовпу до цього часу. Зараз ми знаємо один одного, що ми не одні. Тобто волонтерський рух стала однією з рушійних сил розвитку нашого громадянського суспільства.

СД: Дуже важко чекати свого брата, чоловіка, рідну людину, котра на фронті, під обстрілами. Як взагалі СЕСТРІ в такій ситуації? Бо дружина сприймає ці обставини по-своєму, мати по-своєму. Як ти переживала ц моменти?

ВТ: Завдяки вихованню в сім’ї наших батьків, ми з братом досить близькі. Весь час ми підтримуємо один одного. За все життя не було такого, що серйозно полаялися. Можуть бути певні непорозуміння, але ми все одно знаємо, що ми найрідніші люди.

Мені було дуже важко ще тому, що наша мама в той час перенесла інсульт і мікроінсульт. І мені було важко від думки, що не дай Бог чого, я буду ховати двох людей. 

Напевно так само, як всі мами, дружини, прокидаєшся серед ночі від тривоги… Не розумієш, що робиться, просто починаєш молитися. Через декілька днів дізнаєшся, що якраз в той час, в тому квадраті був досить серйозний обстріл, і просто чудом всі вижили, навіть 300-х немає.

Вперше я усвідомила силу молитви 5-го вересня 2014 року, коли був бій на веселій горі під Металістом. Через те, що не було зв’язку, брат міг не телефонувати по декілька днів. Від волонтерів я дізналася, що йдуть дуже серйозні бої, а він мені каже таким веселим голосом: «Як ви там?», «Поцілуй моїх хрещеників від мене», «А що там мама? Бо я не зміг їх відзвонитися». Я кажу: «Що сталося?». Він: «Та нічого все добре!» 

І тут його прориває, і він прощається зі мною. Я йому кажу, що ми всі зараз молимося. На той час я ще побігла в церкву. Після того я вже в церкву не бігала, бо я знаю, що Бог є в будь-якому місці і можна до Нього напряму звертатися. Але, можливо, треба було ще підсилити цю молитву молитвою церкви. Наших двоє кумів молилися, священник. 

І сталося так, що танки, БТРи, які просто йшли на «зеленку», де було 5 воїнів тільки зі стрілецькою зброєю, просто зупинилися, не пішли… Отака сила молитви. 

Я тоді усвідомила цю силу, і з того часу – постійно молитва, молитва, молитва… Своїми словами, просто, щиро. І абсолютно без найменшого сумніву, чи Бог почує. Я чітко знала, що Він почує, що буде підтримка вищих сил.

Ще був подібний випадок. Я вклала дітей спати і не могла заснути від тривоги. Й почала молитися такими словами: «Господи, оскільки Ти нам дав війну, то Ти хочеш сказати нам щось серйозне, а ми Тебе не чуємо. Я Тебе прошу: дай людям прозріння, щоб вони Тебе почули. Дай чудо, щоб люди Тебе почули». 

Це був поминальний понеділок у 2015 році, весною. А в середу телефонує із Житомирщини сестра і запитує: «А що там сталося? Я бачила в фейсбуці фотографію Андрія із осколком ракети» (ред. – Андрій Веремієнко, позивний «Монах», брат Валентини).

Виявилося, що в той час, коли я молилася, летіла термобалічна ракета з кумулятивним зарядом, який сворює вакуум і перетворює у груду металу техніку і все, що є живе. І ця ракета просто розпалася у повітрі з усім маркуванням виробництва Російської Федерації.

СД: Брат наразі вже демобілізований?

ВТ: Так. Брат вже вдома з травня 2017 року. Влітку дуже відчувалася травма війни. Наприклад, він принципово платив за себе в маршрутці, бо не був впевнений, що зможе себе контролювати, якщо йому водій відмовить в безкоштовному проїзді. Він просто боявся, що його «накриє», і він вб’є людину.

Брат став більш різким, більш категоричним, люди поділилися на «своїх» та «інших». «Інші» - це ніхто. А серед «своїх» є нормальні і не дуже… Але вони СВОЇ, і за них треба боротися…

СД: В чому він зараз себе знайшов?

ВТ: Мій брат взагалі досить особлива людина. У нього фундаментальні знання історії, і він вміє аналізувати історію. Він робить такі аналітичні висновки, які дуже часто випереджують свій час. Зараз він намагається оформити свої думки, як потрібно було б влаштувати лад в Україні, в якийсь проект.

Крім того, Андрій – дуже хороший масажист-реабілітолог. Якщо до війни, в силу обставин, призупинив свою діяльність, то зараз він повертається до цієї справи.

СД: На завершення, скажи, будь ласка, які є потреби в вашій організації «Цей світ для тебе», з якими можна звернутися до читачів?

ВТ: Зараз потрібен, як мінімум, один волонтер, який би взяв би на себе базу з контактами сімей захисників. Періодично ми телефонуємо мамам, корегуємо розміри одягу, які у нас зафіксовані. На дні народження та на свята ми діткам відправляємо подарунки. Просто не вистачає часу елементарно, фізично відправити ці подарунки діткам.

Ну і потреба в спонсорах. Вона завжди важлива.

Також потрібна людина, яка буде вести сторінку в фейсбуці. Не вистачає рук.

Зараз діяльність нашої організації еволюціонувала до комплексної підтримки сімей. Тобто є сім’ї, які ми ведемо вже по два роки, деякі по два з половиною. В сім’ях захисників виникають питання реінтеграції в суспільство після війни, виникає багато питань. Нам потрібно продумати систему комплексної допомоги військовослужбовців.

Бійці пройшли серйозну школу, вони стали на щабель вище від звичайного пересічного громадянина. І відповідно із висоти того досвіду, який вони набули, вони трішки не розуміють тих людей, які не були на фронті або не долучилися до допомогу фронту.

СД: Валентина, дякую за інтерв’ю, за твою роботу і відкрите добре серце! Всіляких успіхів вашій організації!

ВТ: Щиро дякую! Перемоги і миру всім нам! Дуже б хотілося, щоб люди, які досі не усвідомили, що вони є кращими, ніж були ДО війни, щоб нарешті це усвідомлення до них прийшло. І щоб вони усвідомили, в чому саме вони є особливими і розвивали цю свою особливість. Також бажаю єдності між собою!

***

ГО «Цей світ для тебе»

https://www.facebook.com/groups/1707889752818101/

т. 099 076 24 46, 067 454 97 76, 063 144 01 12

Бесіду провела Світлана Доманчук, адміністратор сайту "Життя після АТО"

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | Історії з життя | НОВИНИ

Позначки: адаптація після війни

На цю ж тему

17.01.2018 м. Київ. Герої ''Кіборги'' 242''. Вечір пам'яті захисників ДАП

17.01.2018 Робота з алко-, наркозалежними. Контакти та інформація

17.01.2018 Словничок для правильного розуміння

15.01.2018 Новий проект для учасників бойових дій - "КЛУБ ГЕРОЇВ (шахи☆шашки)"

11.01.2018 Час битви Світла та Темряви... Записки Макара

Ми в соцмережах

Пошук

Додати інформацію

Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.

Допомогти проекту

Хочете допомогти проекту? На цій сторінці ви знайдете інформацію, як це зробити.