8.01.2018
5932

Життя після війни: реалії реабілітації воїнів АТО


Віднедавна держава зобов’язала кожного учасника антитерористичної операції на сході країни проходити психологічну реабілітацію при поверненні в мирне життя. Кореспондентка INSIDER поспілкувалася з лікарями-психологами і дізналася, як держава опікується своїми героями, і чи в стані Україна забезпечити кваліфіковану допомогу всім учасникам АТО.

 Умовність статистики 

По-перше, яка кількість бійців виходить здоровими з АТО, а яка потребує допомоги - наразі встановити важко. Адже для того, щоб мати такі дані, потрібно проводити дослідження, а у нас їх на сьогодні не проводять. 

 “Щоб мати цифри хворихздорових, потрібно аналізувати всіх солдатів, які мобілізувались і демобілізувались. Наприклад, зараз ми можемо говорити точно лише про тих, хто лежить в шпиталі (у кого є соматичні травми) — тому що з ними, принаймні, можна провести кілька бесід і занести якісь дані в статистику. Але і такого дослідження у нас на даний момент немає. А облік тих, хто прийшов з фронту без фізичних пошкоджень, не ведеться”, - розповіла лікар-психолог Чернівецької обласної психіатричної лікарні Олена Мензак.

 Як повідомили INSIDER в Міністерстві охорони здоров’я України, на даний момент основним координаційним центром з організаційно-методичного забезпечення мобілізованих є Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни МОЗ України. “За інформацією Центра, станом на 25 листопада 2015 року в мережі госпіталів ветеранів війни проліковано більше 5 000 учасників АТО”, - кажуть в МОЗ (документ)

Відмітимо, що за даними Генштаба станом на початок осені було демобілізовано близько 40 000 бійців. Отже, нескладний підрахунок показує, що психологічну допомогу, згідно офіційних даних, отримав лише кожен 8 боєць. 

 Плітки та реальність про посттравматичний синдром

 За словами спеціалістів, в суспільстві існує міф про те, що майже кожен боєць АТО повертається з фронту якщо не з букетом, то бодай з одним психічним розладом. Насправді, ситуація не настільки жахлива, вважають спеціалісти.

 “В суспільстві так багато говорять про посттравматичний розлад, що, здається, він у кожного другого бійця. Але це не так. Він зустрічається значно рідше. Насправді окремі симптоми можуть бути у того чи іншого бійця, але розладом вони не стануть — пройдуть в процесі терапії. 

 Наприклад, безсоння, тривожний стан, депресія, дратівливість, кошмарні сни — це все симптоми посттравматичного синдрому. Але частіше за все вони піддаються лікуванню, і до розладу не доходить. Справа в тому, що для визначення посттравматичного синдрому необхідно витримати певний термін. За медичною класифікацією, у нас ставиться цей діагноз через 6 місяців після початку діагностики”, - вважає лікар Олена Мензак.

 Як зауважили в МОЗ, “медичні стандарти (уніфіковані клінічні протоколи) за напрямком “Посттравматичний стресовий розлад” в Україні ще не затверджені, а знаходяться в стадії розробки”. 

 За словами спеціаліств, найчастіше бійці після фронту звертаються за допомогою до психолога з порушенням емоцій і сну, психозами, нав’язливими та депресивними станами, але при належній терапії їх можна позбутись за місяць-два. 

 При цьому фахівці відмічають, що загалом до психологічних розладів схильні люди, у яких і до війни було не все гаразд з психікою. А також, ті бійці, у яких не має, до кого звертатись.

 Головне- бажання бійця отримати допомогу

 Один із улюблених виразів психологів звучить так: “Допомогти можна всім, хто усвідомлює, що потребує допомоги”. Іншими словами, криза довіри до психологів в українському суспільстві дуже велика. Низький рівень культури психологічної допомоги, плюс, спадщина Радянського Союзу, коли все, що має корінь слова “псих”, викликає панічний жах, асоціації із зав’язаними сорочками і заспокійливими уколами, і призводить до того, що учасники бойових дій не поспішають йти за допомогою до спеціалістів.

 "Похід до психолога у нас завжди дається дуже важко. Не тому, що нема до кого йти. У нас є кабінети обстеження і реабілітації, у нас є купа волонтерських організацій, психологічні служби. Проблема в тому, що психологи у нас не кваліфіковані - не всі вони розуміють специфіку клієнта, з яким працюють. Є бажання допомогти, але немає фаховості. А друге - небажання хлопців звертатись до психологів", - розповіли INSIDER в Київський міській спілці ветеранів АТО.

 В спілці вважають, що найкращі ліки для бійця - душевна розмова з бойовими товаришами. "Ми вважаємо, що найкращі ліки і найкраща підтримка - розмова з бойовими побратимами. В кожному районі є наш районний осередок, і якщо комусь треба зустрітись, щоб поговорити, то він завжди знайде з ким", - сказав член спілки, Антон Колумбет.

 Попри всі складнощі, психологи відмічають, що останнім часом бійці стали значно більше довіряти лікарям. Як не парадоксально — саме із-за спілкування з бойовими товарищами. 

 “Тішить, що останнім часом є тенденція збільшення рівня довіри до психологів. Довіра формувалась поступово і більшою частиною, завдяки “сарафанному радіо”. Спочатку всі відхрещувались від допомоги. Причини різні — від якихось особистих забобонів до недовіри до віку та кваліфікації психолога. Але тепер стало значно краще — тому, що з’явились бійці, які розповідають про те, як їм допомогли. Ще такий варіант — не розповідають, але друзі та товариші на власні очі бачать зміни і переконуються, що йти до психолога варто, тому що результат є”, - говорить керівник Центра Психології та Психоанализу, Сергій Пономарьов. 

 Більш ніж скромна допомога держави 

 За словами фахівців, за півтори роки АТО держава не зробила практично нічого, щоб покращити умови психологічної адаптації військових.

 “Не існує ніяких центрів адапатції — вони сконцентровані на базі психлікарень. А це додатковий відлякуючий фактор для бійців. Більше того - в психлікарнях не розширяють штат лікарів, які мають допомогти військовим. Відповідно, додаткове навантаження падає на тих психологів, що вже є в штаті. При цьому, звісно, на зарплаті це ніяк не відображається, адже в бюджеті не передбачено для цього коштів. Крім того, бійцям бажано перебувати не серед обідраних стін і брудних ліжок. Загалом, ситуація типова для нашої країни — грошей нема, викручуйтесь, як можете”, - обурюються лікарі. 

 У МОЗ свій погляд на ситуацію. За інформацією міністерства, в питанні реабілітації бійців воно робить достатньо багато. “МОЗ України велику увагу приділяє питанню психологічної реабілітації учасників АТО. Розроблена низка методичних рекомендацій щодо особливостей ведення пацієнтів з ознаками післятравматичного стресового розладу, створені виїзні мультидисциплінарні бригади (психіатр, психотерапевт, психолог), які, у разі необхідності, залучаються для надання психолого-психіатричної допомоги, виділені ліжка для реабілітації хворих з наслідками психотравми та укомплектовуються госпіталі психіатрами та психологами”, - повідомили в МОЗ. Також у відомстві повідомили, що для психологів регулярно проводяться тренінги та конференції. 

 Лікарі ж кажуть: ліжка для психологічної реабілітації дійсно відкриваються, однак більше завдяки допомоги родичів і волонтерів, аніж завдяки турботам держави. Для прикладу - в Чернівцях нещодавно створили 15 реабілітаційних ліжок для учасників АТО. До цих пір діагностування та лікування військових проходило на базі відділення кризових станів і неврозів, тепер стало окреме відділення. За словами лікарів, без допомоги волонтерів відкриття могло би затягнутись на невизначений термін. Адже держава дала лише приміщення, а ремонт, меблі, білизна — все це забезпечували волонтери. Як вони будуть фінансуватись — незрозуміло. 

Як відмічають лікарі, особлива біда з психологічною допомогою в маленьких містечках. В обласних центрах бійці при бажанні хоча б знайдуть, куди їм звертатись, а в райцентрах і селах із спеціалістами зовсім біда — їх просто немає. В зв’язку з цим, лікарі позитивно оцінюють поправку до закону, прийняту нещодавно, яка гарантує компенсацію проїзду бійцям до місця реабілітації. “У нас на всю область всього кілька центрів, в які можуть звернутись військові за психологічною допомогою. І така ситуація плюс-мінус по всіх областях. Тому компенсація проїзду — серйозний стимул почати лікування”, - вважає Олена Мензак.

 “Афганський синдром” нам не загрожує

 Лікарі одностайно говорять про те, що у нас не буде ані в’єтнамського, ані афганського синдромів. Адже українська АТО не схожа на жодний збройний конфлікт. “Наразі передбачити ми нічого не можемо, але ніяких афганських чи в’єтнамських синдромів у нас не буде. Специфіка інша”, - каже Олена Мензак. - “У мене були різні пацієнти з АТО. Але найбільше я серед них зустрічала розчарування владою, обурення несправедливістю і обманом з боку керівництва країни, скарги на “зливання”. Рідше зустрічаються ті, що вважають честь воювати за батьківщину, відстоювати свою землю і запобігати просуненню ворога. Є і такі, що кажуть: “Ні за що більше не піду туди і зроблю все, щоб побратими повернулись, буду їм допомагати. Але я туди не повернусь, бо це не моя війна, не за Україну, а за те, щоб влада заробляла гроші”. Таке чую часто”.

 При цьому спеціалісти наголошують, що ніякої залежності від хвилі мобілізації немає — розчаровані і піднесені є у всіх хвилях демобілізованих. 

 Як треба спілкуватись з учасником АТО 

 Головна порада при спілкуванні з тим, хто повернувся із зони бойових дій — терпіння і розуміння. Навіть якщо боєць налаштований агресивно і намагається образити співбесідника.

 “Якщо на вас в мирному житті “визвіряється” солдат, не треба ображатись на нього. Він має на то право, повірте. Треба погоджуватись і терпіти. Не потрібно переконувати, дискутувати, намагатись щось довести, і тим більше — ображати. Потрібно потиснути руку і подякувати йому за те, що охороняв ваше життя”, - радять психологи. 

 Дуже важливо не відгороджуватись від солдата: слухати його, розмовляти з ним, не давати замкнутись у собі.

 Також потрібно проявляти зацікавленість до того, що боєць говорить, навіть якщо розмови про війну набридли або не на часі — треба дати йому зрозуміти, що він потрібен і не є тягарем.

 Не варто ображатись, якщо боєць не виносить фізичних доторків і не хоче тиснути руку, чи уникає обіймів, або навпаки — занадто активний в фізичному контакті. Треба проявити терпіння і коректність, щоб максимально дипломатично позбавитись нав’язливих обіймів. 

 Взагалі, при спілкуванні з бійцем варто забути про власне его і переключити всю увагу на особистість демобілізованого. 

 Коли і кому звертатись по допомогу?

З’ясувати, наскільки необхідна допомога, і в якому стані знаходиться людина, неможливо в домашніх умовах, вважають лікарі. Потрібно пройти діагностику всім, хто брав участь у військових діях.

"Зараз всі медичні заклади дуже лояльні і відкриті. Перестрахуйтесь, не ризикуйте. Це точно не зашкодить. Неправильно давати універсальні рецепти, і діагностувати по інтернету. Треба налаштовувати свого брата, чоловіка, сина, "сходи, чому б ні". Кожна проблема має вирішення, важливо їх розпізнати", - радить лікар Олена Мензак.

Допомога сім’ї так само важлива, як паралельна до терапії, так і сама по собі. Рідні мають бути проінформовані про те, як себе поводити, і розуміти ситуацію. Саме їх сприйняття – дуже важливе.

"Близькі такої людини (бійця АТО) мають розуміти, що в будь-якому разі це інша людина. Але одночасно з цим, та сама, яку вони знали і любили.  Ця людина має нові особливості, якості. І вони зараз знаходяться на першому плані", - каже пані Олена.

І хоча встановити самостійно стан людини важно, є деякі зовнішні "дзвіночки", що вказують на розлад.

Ними можуть бути:

-          Порушення сну

-          Кошмари

-          Інтрузія (запах чи звук викликають переживання з пережитими подіями, звуки нагадують події)

-          Симптом уникання (відсутність бажання згадування)

-          "Флешбеки" (людина переноситься в подію, яка травмувала, і поводиться так само, як за обставин події.  Найкраще проілюстровано у фільмі "собака на ім’я Герцог"

-          Надмірна дратівливість. Людина все ще знаходиться в пережитій ситуації, її дратують звичайні речі. Це відбувається не через бажання людини так реагувати, а тому, що мозок по іншому реагувати на даний момент не може. Людина ніби захищається.

-          Депресія є одним з симптомів розладу. Її характерними рисами є тривале зниження настрою, втрата звичних інтересів, занижена самооцінка, почуття провини. Докладніше про депресії можна прочитати у матеріалі на нашому сайті.

Инсайдер

Джерело: https://antikor.com.ua/articles/76507-hittja_pislja_vijni_realiji_reabilitatsiji_vojiniv_ato

___________________________________________

Читайте щоденні новини на сайті "Життя після АТО":

Знайдіть нас у Facebook:
https://www.facebook.com/groups/life.after.ato/

Дякуємо Воїнам за захист!
Хай ваше життя після АТО буде успішним!

******

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога

На цю ж тему

4.08.2021 Війна змінює життя - інтерв'ю з волонтеркою Тетяною Фреїшин, дружиною військовослужбовця

4.08.2021 Подбай про себе – франківський Карітас розпочинає реабілітацію для ветеранів та ветеранок АТО / ООС

5.03.2021 9 порад для простішого повернення з війни в сім’ю

20.10.2020 Я точно впевнений, що не даремно воював...

18.10.2020 Як допомогти військовому повернутися з війни додому

Ми в мережі Facebook

Пошук

Додати інформацію

Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.