6.02.2018
20841

Рекомендації для членів сімей учасників антитерористичної операції

Рекомендації для членів сімей

учасників антитерористичної операції

(упорядковано управлінням по роботі з особовим складом

Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України

на основі досвіду подолання посттравматичного синдрому, узагальненого В.Арабинським,

та інтерв’ю з Френком П’юселіком «Про психологічну допомогу ветеранам війни»)

Сьогодні наша країна переживає найскладніший період за часів Незалежності.

Події в Луганській та Донецькій області, де в боях за віддають життя і стають інвалідами українські чоловіки, дружини залишаються вдовами, а діти — сиротами, стосуються кожного. Бойові дії колись закінчаться, і додому повернуться ті, кому судилося вижити, пройшовши через пекло бойових дій.

Але в учасників бойових дій, в їх головах війна триватиме, можливо, все життя. Як допомогти створити якщо не мир, то хоча б стійке перемир’я цим людям, яким доля приготувала випробування війною?

Пропонуємо кілька рецептів подолання посттравматичного синдрому на основі досвіду Френка П’юселіка, доктора психології, який надавав психологічну допомогу військовослужбовцям ЗС США безпосередньо в районах бойових дій у В’єтнамі, а також досвіду українських психологів, які працюють в зоні АТО, з пораненими та ветеранами АТО, членами сімей військовослужбовців.

Ці рекомендації адресовані дружинам, батькам, рідним і близьким українських героїв, які повернулися з виконання завдань в зоні АТО.

Вони не місять універсальних відповідей на всі проблеми багатогранного і складного життя. Проте, сподіваємось, що їх знання і застосування, виходячи із конкретних обставин, конкретних унікальних ситуацій, з якими Вам доведеться зіштовхнутися, допоможе Вам допомогти Герою війни повернутися до мирного життя.

1. Що необхідно знати членам сім’ї військовослужбовця, щоб їхнє спільне життя з військовослужбовцем, ветераном могло б бути успішним?

Ви повинні знати правила поведінки в нестандартних ситуаціях. Для вироблення та прийняття цих правил, як життєво необхідних, Вам необхідно зрозуміти природу того, чому Ваш чоловік, син, тато раптом вчиняє не так, як від нього чекають в родині і не так, як він вчиняв раніше.

Якщо людина відбуває до зони бойових дій на два — три дні, то у нього сила симптомів зміни особистості, або по-науковому — посттравматичний синдром (далі ПТСР), може не дійти до критичного рівня.

Якщо ж воїн перебуває в бою, в зоні бойових дій, хоча б місяць, то, для того щоб вижити, він формує автоматичне слідування певним психологічним правилам, які надалі переходять в умовні рефлекси, тобто автоматичні дії. Ці рефлекси залишаються в людині, що побувала в бойових умовах, якщо не назавжди, то на дуже довго. Ви маєте зрозуміли їх суть, з чим конкретно ви матимете справу, коли зіткнетеся з цими рефлексами у себе вдома. І зіткнувшись з цим, сформувати свою вірну поведінку. Від цього може залежати не тільки атмосфера в сім’ї, але її добробут, здоров’я ваше і ваших дітей, а можливо і життя.

Поставтеся до цього дуже серйозно.

У США був випадок, коли морський піхотинець повернувся з війни в сім’ю, і вдома дивився телевізор. Його маленький син підійшов ззаду, щоб показати татові нову механічну іграшку. Хлопчик почав зводити у іграшки механізм. Реакція морського піхотинця на характерний звук механізму за його спиною, була автоматичною і миттєвою. В результаті — тато у в’язниці, а у сина роздроблені шийні хребці, від отриманої травми він помер.

Рекомендуємо вам уважно вивчити правила, які війна виробила у Вашому чоловіку, батьку або сині.А оскільки людина з рефлексами війни тепер живе з Вами в одному будинку, одній кімнаті, спить в одному ліжку, Ви повинні знати як правильно і безпечно для нього і для Вас поводитися в критичних ситуаціях.

Правило 1. ЖОДНИХ ЕМОЦІЙ.

Емоції в бою відволікають і займають секунди, які необхідні щоб укритися або атакувати, щоб вижити. Людина повинна загострити всі свої органи почуттів, але не повинна проявляти або загострювати свої емоції. Тобто розум, очі, слух, шкіра повинні працювати, а емоції — ні. Більшість людей, включають все на максимум, або відключають все повністю. А в бою доводитися робити цей дивний поділ: жодних емоцій при максимальній роботі всіх органів почуттів.

Правило 2. ЗУПИНКА В ХАОСІ (незрозумілій, невизначеній ситуації).

Якщо навкруги відбувається якийсь хаос або щось не зрозуміле — потрібно зупинитися, завмерти. Перестати рухатися і загострити сприйняття, аналіз обстановки. Якщо ти стоїш — слід сісти або впасти на землю, але часто досить просто зупинитися. Ти рухаєшся, і раптом щось відбувається не так, як завжди — зупинись, замри, вдивляйся, вслухайся, аналізуй! Не зупинишся, не завмреш — смерть.

Правило 3. МИТТЄВА РЕАКЦІЯ У НЕБЕЗПЕЦІ.

У небезпечній ситуації немає часу на глибокий аналіз чи оцінку, життя врятує тільки миттєва реакція. Якщо воїн чує звук, який може становити загрозу — він реагує. Саме тому іноді діти, жінки, цивільні люди, які несподівано вийшли на військових, потрапляють під вогонь. Вогонь на ураження, на випередження по цілям, що рухаються в зоні бойових дій, часто рятує життя. Найменший рух там, де не повинно бути рухомих об’єктів — і туди зосереджується вогонь. У таких ситуаціях ніколи думати, воїн просто реагує, як його навчили. Забарився — смерть.

Правило 4. НІКОМУ і НІЧОМУ НЕ ДОВІРЯТИ.

Напевно, Ви знаєте зі ЗМІ чи Інтернету багато прикладів, коли до наших воїнів підходили цивільні мешканці, пропонували їжу, мед, зупинялися цивільні автомобілі, спілкувалися з військовими, а все завершувалося або отруєною їжею, або вибухівкою у пакунку допомоги, або вибухом замінованого автомобілю, або обстрілом наведеної артилерії. Тому, питання довіри на війні — відносне, і правило «не довіряти нікому» є життєво важливим. Не перевірив, довірився — смерть.

Правило 5. ЗАВЖДИ ПЛАНУВАТИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ.

Де б не знаходився воїн, він складає плани дій, атаки або відходу. Якщо звідси стрілятимуть — я піду туди, якщо звідти — піду сюди і т.п. Що утримає осколок, кулю, де можна сховатися, як можна подолати рів, завал? Постійне планування дій стає звичкою. І робить це воїн з однієї причини — бажання вижити. Зробив крок, відповідно, ти вже в іншій ситуації, і прораховуєш вже все знову. Наступний крок — і знову по-новому. По суті, все життя в зоні бойових дій спрямоване на постійне планування подій і реакції на них, готовності до дій у будь-якої ситуації. В голові завжди є план дій, у випадку, якщо щось піде не так. Не підготувався, не прорахував, застали зненацька — смерть.

Є ще одне правило, яке може здаватися таким, що суперечить попереднім правилам, але воно працює.

Правило 6. ДОВІРЯЙ ТІЛЬКИ ПЕРЕВІРЕНИМ ДРУЗЯМ!

Якщо воїн не може довіряти перевіреним друзям, довіреним бойовим побратимам — він ризикує опинитися у постійні негативній психологічній обстановці або навіть загинути. Довірений — це не той, хто просто говорить, що все буде добре. Довірена людина — це той, хто разом з тобою правильно діє в екстремальних ситуаціях, це той, хто врятував життя інших людей або твоє життя. Вся довіра ґрунтується тільки на досвіді. Коли новачки виходять на перші бойові завдання, вони нікому не довіряють, і їм ніхто не довіряє. Ти нічого не вартий до тих пір, поки не відбудеться щось, що дасть можливість іншим людям тобі довіряти. Лише тоді декілька людей будуть тобі довіряти, довіряти своє життя, довіряти повністю, потім до них додадуться інші. І ця чоловіча дружба проста і в той же час пронизлива, тому що ти довіряєш цій людині повністю і беззастережно, довіряєш те єдине і найцінніше, що у тебе є в цьому пеклі — своє життя. І він так само довіряє тобі, без роздумів і без сумнівів. І довіряє не в момент емоційного сплеску, а щогодини, щодня, щотижня, щомісяця — ЗАВЖДИ.

Милі наші кохані, дружини. У вас є така подружка, якій Ви можете довірити свого чоловіка на годину? А на день? А ви кинетеся за нею в палаючий бензовоз? А вона за вами? А той, кому довіряє Ваш коханий, чоловік — кинеться. І Ваш чоловік за ним кинеться.

Одна із проблем, яка постає після бойових дій, у тому, що у воїнів подібних відносин вже ні з ким ніколи не буде. І ті, хто були до війни їх друзями, насправді такими вже не є. Так, воїн продовжує вважати друзями тих, з ким подружився до війни, вони можуть вітатися, разом проводити час, але чи будуть продовжуватися по-справжньому братерські відносини? Ні! З дружиною — ні, з матір’ю — ні, з батьком — ні, з друзями — ні. З цієї групи ніхто не готовий підставитися під кулю, призначену йому. По крайній мірі, життя не створювало ситуацій, коли це можна було б перевірити, а значить і включити раніше близьких людей до кола довірених осіб, довірених і перевірених спільним боєм. Це важко психологічно, і через це воїни, що повернулися з бою, відчувають себе в абсолютній самоті. І це, незалежно від їх бажання, означає втрату сенсу життя. Як для жінки життя без любові не має сенсу, так для тих, хто пізнав бойове братерство, життя без довірених і перевірених друзів — безглузда низка психологічних вмирань. Вони не відчувають, що їх спину надійно прикривають побратими, і через це у них постійні загострені відчуття. Багато ветеранів через це починають пити, таким чином вони намагаються хоч якось себе відключити, прибрати постійну напругу.

Такі основні правила, які виробляє у воїна війна, завдяки яким він виживає там, де інші гинуть.

Ви щиро прагнули, молили Господа, щоб Ваш чоловік, коханий вижив і повернувся. Він це зробив. Для свого виживання він змінився на війні. І правила виживання стали не його другим «Я», а ПЕРШИМ і ЄДИНИМ. Завдяки цьому він вижив і повернувся, завдяки цьому він зараз поруч з вами. Але, він повернувся іншим, зміненим. Це не його і не Ваша вина, це об’єктивна реальність, яка впливатиме на все життя.

І тепер Вам треба вчитися жити з ТИМ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ З ВІЙНИ, а не перебувати в ілюзії, що Ви продовжуєте жити з ТИМ, КОГО ВИ ПРОВОДЖАЛИ НА ВІЙНУ.

2. Які помилки допускають рідні і близькі, не знаючи, чи порушуючи вищевказані правила?

Правила, які дозволили людині вижити в бою, після повернення у мирні обставини, продовжують визначати його життя. Близькі люди, прагнучі допомогти воїну у мирних обставинах, через не усвідомлення змін, що відбулися, на жаль отримують реакцію, протилежну їх очікуванням. Причина — вони, не усвідомлюючи, прагнуть допомогти ТОМУ, ХТО ЙШОВ НА ВІЙНУ, а реально мають справу з ТИМ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ З ВІЙНИ, зовнішньо — таким самим, але внутрішньо — багато в чому з іншою людиною, яка продовжує жити, керуючись військовими правилами.

Як можуть виглядати такі помилки?

Наприклад, дружина бачить відсторонену напругу чоловіка, каже: «Коханий, ти можеш мені довіряти, розкажи, що тебе гнітить». Чоловік це чує як: «Довірся мені, розкажи мені про свої почуття!» Але він знає правило № 1 (Почуття — це смерть).

Його підсвідомість наказує: «Виявляти емоції, почуття — смертельно небезпечно! Не можна ділитися почуттями!» Прагнучі не ображати кохану, вголос він напевне запитає, скоріше за все з роздратуванням, яке намагатиметься приховати: «Навіщо взагалі про це говорити? Ти нічого не розумієш, ти там не була!».

Його реакція — результат того, що Ви забули про Правило № 1.

Якщо дружина наполягатиме: «Розкажи мені про свої почуття!», у чоловіка автоматично підсвідомо включаються правила № 4, 6 (нікому не довіряти, крім перевірених в бою. Довіра — загроза!), і правило № 3 (загроза! — невідкладно дій!).

Відповідь може звучати так: «Із задоволенням. Тільки ти хочеш, щоб я зірвався прямо зараз, чи після того, як ми поговоримо? Ти хочеш, щоб я відкрив душу, зруйновану війною? І ти при цьому будеш сидіти поруч? Ти не та людина, яка для мене — довірений друг, що був зі мною в тому пеклі».

Ви — кохана, мати Ваших дітей, для Вашого чоловіка Ви насправді в сто разів ближче і дорожче того, хто був з ним поруч ТАМ. Але ви не були ТАМ. І Ваш чоловік упевнений, що ви не зможете його зрозуміти. І, повірте, зараз, у саме в цьому він ПРАВИЙ.

Для всіх, хто бачив смерть дуже близько, світ перевертається. Постарайтеся зрозуміти — Ваш чоловік бачив, як мрії, почуття, прагнення, старання живої, повної енергії, бажань людини в одну секунду перетворилися на абсолютну порожнечу, повний НУЛЬ. Це приголомшує і повністю змінює психіку, ставлення до життя. Миттєво приходить розуміння, що все, до чого ти йшов, прагнув, виборював до цього моменту — це абсолютно непотрібна метушня, яка не варта жодної секунди ДО БЕЗУМСТВА ДОРОГОЦІННОГО ЖИТТЯ. Що насправді важливе ТІЛЬКИ ЖИТТЯ, і зовсім неважливі його зовнішні ознаки — бідність чи багатство, чорний чи білий хліб на столі, фасон плаття чи колір шпалер. Дуже гостро приходить розуміння, що подих вітру чи краплі дощу, які поки що може відчувати обличчя, в мільйони разів цінніші, ніж Бентлі, Порши, діаманти і норкові манто.

Тому ветерани і не відкриваються.

А дружина продовжує пропонувати свою допомогу: «Давай, давай поговоримо...» Продовжує наполягати, непомітно для себе, але явно для чоловіка починає тиснути...

А що відбувається, коли воїн відчуває тиск, нові, незрозумілі обставини? Згадайте правіло№ 2 (незрозуміло — зупинись!). Отже, він завмирає, зупиняється, насторожується, максимально включає сприйняття і аналіз, не виявляючи це зовнішньо.

Якщо він завмер, і Ви зробите до нього ще один крок, то яке правило спрацює?

Вірно, третє, і воно спрацьовує автоматично. Тому, не дивно, що у США ветерани в’єтнамської війни дуже часто відправляли в нокаут психологів-консультантів, дружин, приятелів, роботодавців. І після цього ветеран залишається винен, ветерана вважають божевільним. А насправді в усьому винні саме ті — нокаутовані, тому що вони не розуміли правил, за якими живе ветеран, порушили ці правила, лякали його, робили найдурніші зауваження. І ветеран після всього, що трапилося, залишається зі своїми думками, у набагато гіршому стані, більш того, він абсолютно зневірений, думає: «І ця людина вважала, що хотіла і могла мені допомогти? Вона наді мною знущається?». У наслідку, всі шляхи до можливого зближення зруйновані, довіра підірвана, у відносинах запанувала криза.

3. Як найкраще будувати бесіду з воїном? Чи є якісь загальні правила або рекомендації?

Якщо Ви хочете, щоб воїн відкрився у своїх почуттях, спробуйте попросити його розповісти про щось просте і позитивне, що було у зоні бойових дій. Як варіант, як він жартував з друзями, як вони отримували дитячі малюнки, або щось подібне. Нехай він розповість, як хтось розстріляв його казанок з супом, або прострелив каримат. Він, напевне, зможе про ці речі розповісти. Підтримайте його щиро. Коли Він розповідатиме про ці прості ситуації, можливо, у нього почнуть виявлятися інші почуття, для вас несподівані. Якщо Ви відчуєте, що розмова стає напруженою, йому важко розповідати, Ви можете сказати: «Гаразд, гаразд...». І воїн знову замкнеться в собі. На якийсь час. Але без втрати довіри, без вибуху емоцій, до якого поки що не готові ні Ви, ні Він.

Можна у наступному зручному випадку, або, навпаки, у наростаючій конфліктній ситуації знову запитати: «Розкажи мені більше про щось добре або веселе, що там у вас було.»

Після 4 — 6 таких моментів, коли Ви повинні тільки слухати і ні в якому разі не тиснути, слухати відкрито сприймаючи, але без яскравих і різких емоцій і рухів, з тихою, м’якою, природною посмішкою, коли воїн буде розповідати про хороше, він зможе «привідкрити двері», і розповісти трохи про те, що насправді, було не настільки весело.

4. Що Вам робити, коли Ваш воїн зможе потроху виявляти щирість і довіру до Вас, готовність спілкуватися на важкі для нього теми?

Чітко розуміти, що діалог відбувається «на його території», а значить — застосовувати його правила.

Найчастіше — правило № 2 (Ситуація складна і незрозуміла — замовкни, замри!).

Завмирати і слухати, поки Він розповідає про ці страшні для нього і скоріше за все незрозумілі для Вас речі. Не рухатись, не відвертати голову, не виявляти емоцій, не уточнювати, не робити кроків, рухів, жестів назустріч, навіть після завершення монологу, коли Вам так хочеться обняти, притиснути до себе саму дорогу для Вас людину.

Просто відверто і зацікавлено слухати. По завершенню розмови — спокійно і доброзичливо дати час піти в себе, повернутися до звичного стану, відпочити.

Можна відповісти: «Спасибі. Я вдячна тобі. Мені дуже приємно і важливо, що ти став мені настільки довіряти, що розповів трохи про це. Спасибі».

Напевно, Ви зможете поговорити про щось ще. Але обережно, не вимогливо, не нав’язливо. Без жодного тиску.

Увесь процес бесід нагадує рух ткацького човника, який рухається по одному й тому самому маршруту. Туди-сюди, туди-сюди. Зайшов-вийшов, зайшов-вийшов. Одна й та сама дія стільки разів, скільки це потрібно. Вдалося відверто поговорити — зупинилися, повернулися до початкового положення, не занурюючись у глибину зміненої психіки. При цьому, на будь якому етапі обов’язково потрібно дотримуватися правил. Розпочинати — завжди тільки з доброго, а воїн сам вирішить, коли Вам розповісти про погане. Також, воїн сам просигналізує, коли слід завершити розмову. Ви це маєте відчути — поміняється голос, напружиться тіло, зміниться погляд — все, зупиняємося, говоримо про щось інше. Як тільки Ви у напружений момент змінюватиме тему розмови — воїн зрозуміє, що бесіду веде він, хід розмови залежить тільки від нього. Він сам і вирішить, і покаже Вам, коли буде готовий знову повернутися до обговорення важкої теми війни, тому що усвідомлюючи це чи не усвідомлюючи, він сам прагне цього тягаря позбутися.

Але — Ви повинні бути готові завжди до нової відвертої розмови. Чітко розуміти, що для Вашого коханого така розмова є набагато важчою, ніж для Вас. Керуючись своїми правилами, він, напевне, не виявлятиме, що підсвідомо готується до розмови, яка важлива для Вас обох. А Ви, в свою чергу, маєте завжди бути готовими його просто вислухати, спробувати зрозуміти.

5. Як може відбуватися Ваше спілкування у подальшому?

Після 7 — 10 (у всіх — по-різному, ніяких загальних тенденцій, ніяких узагальнень) таких добровільних сповідей про негатив, що його гнете, тільки після того, як ви разом відчуватимете готовність до більш відвертих і складних розмов, Ви зможете запропонувати таке: «Чи готовий ти мені трохи більше розповісти про те, що тебе хвилює, про твій негативний досвід?».

Вам слід бути готовим до такого: коли воїн відкриває свою душу для обговорення його негативного досвіду, найчастіше за цим відбувається загострення відчуття «вини того, хто вижив». У воїна виникають питання, відповіді на які не існує, такі як: «Що мені робити з цим жахом? Цей біль буде в мені назавжди? Що мені з цим робити далі? Чому загинули вони, а не я?».

Дуже часто у відповідь родичі говорять таку фразу: «Я допоможу тобі з цим впоратися, я допоможу тобі з цим пройти життя».

Але спробуйте уявити, усвідомити: як можна впоратися з тим, що твого друга розірвало у тебе на очах? Важливо чітко зрозуміти: з цим в принципі неможливо впоратися, неможливо через це пройти, неможливо допомогти з цим жити!

Ваш воїн це прекрасно розуміє, і його з великою імовірністю дратуватиме, якщо цього не розумієте Ви. Воїн подумає: «Ти кажеш, що мені потрібно це просто забути? А ти була в цей момент там? Ти обтирала його кров і мозки зі свого обличчя?»

Тобто, це гарантовано НЕ СПРАЦЮЄ! Більш того, скоріше за все виявлене таким чином Ваше бажання допомогти викличе зворотну реакцію відторгнення.

Що ж робити? Як підтримати воїна?

Перш за все, залишити його в позиції лідера, головного. За досвідом, у подібних випадках допомагають такі питання:

Що ти з цим будеш робити далі?

Як ти можеш це перевести в інші відчуття?

Подумай, якщо ти зміг вижити там, на війні, що в порівнянні з цим значать проблеми, які, які є тут, у мирному житті? Хіба вони настільки ж глибокі і важливі, як ті, через які ти пройшов на війні? Хіба наслідки проблем у мирному житті щось значать, після того, як ти пережив проблеми війни?

У тебе величезний досвід боротьби і виживання. Що позитивного цей досвід може для тебе дати зараз, коли війна для тебе позаду?

Може ти зможеш зробити те, про що мріяв він, твій загиблий друг?

Дуже важливо, щоб воїн сам знайшов відповідь, чим це може для нього стати.

Тому що для нього дружина, мама, близькі — це люди, які нічого не розуміють у війні, і лізуть зі своїми дурними запитаннями і пропозиціями.

Трансформація повинна йти від воїна, і вона повинна йти дуже обережно і поступово. Коли починається цей процес, у воїна немає взагалі жодного уявлення про те, чи є щось із його складного і трагічного досвіду війни такого, що може стати позитивним, знадобиться у новому, цивільному, мирному житті.

Тому, якщо у Вашої близької людини є «вина того, хто вижив», він пройде через це, вирішить цю проблему тільки сам. Ви не зможете це зробити за нього. Якщо чесно, Ви не зможете навіть надати хоть якимось чином цінну допомогу у цьому.

Єдине, що Ви реально можете зробити для свого воїна — це створити умови, сприяти тому, щоб він сам знайшов свій унікальний спосіб трансформації правил і навичок війни, для цього мирного життя.

І

6. Що таке синдром «вини того, хто вижив»? Як допомогти воїну його подолати?

Якщо поруч з воїном загинув його друг, або вони разом брали участь у бойових діях, в ході яких хтось із них загинув, то у людини виникають величезні проблеми в тому, щоб пояснити собі, чому загинув один, а не інший.

Об’єктивно — загибель в бою непередбачувана, але воїн все одно шукає пояснень.

«Чому мій друг загинув, а я вижив? — Запитує він себе, — Тому що він був на півкроки попереду? Тому, що він поставив ногу не туди? Тому, що він потрапив не до того бліндажу? Я живий, а його тепер його немає. Я його не захистив, не попередив, не вберіг, не закрив собою від ворожої пулі. Як з цим жити?».

Якщо воїн вирушав на війну з низькою самооцінкою, нестачею внутрішнього стрижня, він схильний формувати в собі таке відчуття: «Не той помер. Чому з усіх нас загинув саме він?» або «Такі слабкі, незграбні, як я, не заслуговують жити, а помер він! Краще б він, хороший хлопець, вижив». І такого роду почуття і думки виникають у ветеранів військових конфліктів дуже часто.

Симптоми у цього синдрому схожі з симптомами посттравматичного синдрому в цілому: людина забуває (витісняє з пам’яті) певні моменти, дуже імпульсивний («заводиться з півоберта»), іноді проявляє сильну агресію.

Як правило, такі симптоми виражаються у двох варіантах поведінки:

1) говорить тільки про те, що сталося там;

2) повністю абстрагується від цієї теми.

Таким чином, «золотої середини» тут не буває: ветеран або говорить про подію нескінченно, або зовсім відмовляється від розмов на тему події.

Існує набір заходів, які зазвичай допомагають у даному випадку.

Частково вибір послідовності дій залежить від самого воїна, зокрема від його здатності зараз до відвертих розмов. Для того, щоб близька Вам людина могла справитися з цим синдромом, ​​Вам доведеться допомогти їй навчитися виконувати певні дії. В цілому їх суть така: «Уяви, що ти зараз говориш з загиблим другом».

Без підготовки приблизно 2 людини із 10 взагалі здатні пройти через такий процес. Решта в такій ситуації подивляться на Вас і скажуть: «Що це означає? Як це — ніби він зараз тут? Ти взагалі про що говориш?»

У підсумку, Ви з Вашим другом, коханим, чоловіком прагнете досягти ситуації, коли Він зможе сказати загиблому товаришу (подумки, уявляючи, як би бесідуючи з ним): «Мені дуже шкода, що тебе зараз немає в живих. Дуже жаль, що загинув саме ти. І замість того, щоб я руйнував і своє життя, я збираюся рухатися далі, жити своїм життям».

Деякі воїни зі щирим бажанням вчаться думати «за двох», працювати «за двох», використовують той факт, що одного з них вже немає в живих, і починають застосовувати цю думку як мотиватор, рушійну силою для того, щоб знову почати жити.

Комусь це не подобається. І це не їх, і не Ваша вина. Просто різні люди по-різному сприймають і реагують на біль, мають різні захисні реакції, по різному реагують на перехід від війни до мирних обставин.

Сподіваємось, що саме Вам це допоможе.

Отже. Дуже часто в ході бойових дій буває так, що Ваш воїн не зміг, не встиг щиро попрощатися із загиблим другом. У нього просто не було можливості оплакати загиблого, у них не було можливості пройти через усі відчуття і почуття, які зазвичай супроводжують втрату близької людини. Для когось достатньо двох-трьох відвертих бесід з людиною, якій Він довіряє, щоб стало легше, щоб виплеснулися емоції, пролилися сльози. Нехай Він викрикне Всевишньому все, що він думає, нехай поламає стільці, поб’є стіни або ще щось ... Потрібно просто «відкрити двері» емоціям, що накопичилися. Це те, що Він не зміг зробити свого часу. Гнів, невдоволення, образа — це все шукає вихід. Але при цьому варто пам’ятати, що все визначається характером процесів, на які готова піти людина.

Іноді важливо зробити так, щоб Воїн озвучив монолог загиблого, висловився начебто б за нього. Ви можете запропонувати: «Ти ж знаєш його, він знав тебе, і якимось чином він дивиться на тебе зараз, бачить, як ти живеш, як ти поводишся. Як ти думаєш, йому подобається те, що він зараз бачить? Приємно йому спостерігати за твоїм життям?»

Якщо у людини взагалі є сила пройти через це випробування, якщо у нього є гордість і гідність — цей процес може пройти сильно й емоційно.

Можливо, Він зможе уявити, що загиблий друг дивиться на нього, і каже йому, що Він боягуз (може, більш м’якими словами), тому що не може взяти себе в руки і почати жити заново. Якщо Воїн буде спроможним відчути такий посил ніби від загиблого друга, то, як правило, це може допомогти Воїну відкритися, випустити всі накопичені емоції і почати жити по-справжньому. Тому що, якщо людині дають доброго стусана загиблі друзі, якщо він зміг це уявити, то це відбувається дуже швидко, потужно, емоційно і результативно.

У будь-якому випадку, дуже багато залежить від членів родини Воїна.

Саме Вам дуже важливо залишатися в рамках правил поведінки в бою. Вам життєво важливо знати, коли можна викликати на відверту розмову, а в який момент наполягати і тиснути не можна. Дотримання правил дозволить надати допомогу щодо реабілітації, повернення до цивільного життя набагато ефективніше.

7. Які орієнтовні терміни подолання негативних психологічних наслідків бойових дій?

Швидкість відновлювальних змін залежить від декількох параметрів. Один з основних — якість відносин між Вами і Воїном.

Якщо є певна довіра, то, як правило, процес реабілітації відбувається досить швидко. Потрібно розуміти, що під словом «швидко» розуміється 6 місяців, а може — і рік. В ході процесу відвертих бесід може бути дві на місяць, може бути лише одна.

Якщо у Вас і Воїна складні відносини, рівень довіри невисокий (і це також у більшості випадків не Ваша і не його вина, часто це є наслідком потрясінь, які Він пережив), то навіть при Вашому активному бажанні допомогти Вам знадобиться 2-3 роки щоб повернути спільне життя до нормального русла.

Якщо Ви знаєте підходи і техніки психологічної допомоги, цей процес можна провести значно швидше.

7. Як створити атмосферу довіри при спілкуванні з Воїном, щоб уникнути його негативних реакцій?

Головне правило — чесність, щирість і відвертість. Спілкуватися прямо і просто, говорити правду. Як приклад, за сприятливих умов розмову можна розпочати так:

— Я хотіла б поговорити з тобою ось про що. Я усвідомлюю, що ти був на війні, а я в цей час була вдома, що мене «там» не було. Але я щиро хочу, щоб у наших відносинах були порозуміння, мир і довіра, щоб наші діти росли у щасливій сім’ї. Я хочу, наскільки це можливо, допомогти тобі пережити війну в душі.

Я майже нічого не знаю і не розумію про війну. Саме тому я прошу допомогти мені дізнатися те, чого я не знаю. Мені дуже важливо наскільки це можливо зрозуміти тебе, бути корисною, і я постараюсь робити все настільки добре, наскільки я зможу. Якщо я у розмові ненавмисно вийду за рамки, прийнятні для тебе, я прошу, щоб ти мені сказав про це — можливо, я чогось буду не розуміти. У процесі спілкування ти головний, ти визначаєш, про що ми говоримо, а я рухаюся за тобою.

Після такого вступу більшість Воїнів здатні відповісти «Добре», дуже мало людей отримують настільки важкі проблеми, які навіть Всевишній не може допомоги вирішити. Але якщо Ви дасте Воїну найменший натяк на те, що ти говориш нещиро, або більше, ніж можеш зробити — Ви втратите шанс на довіру і допомогу. На цьому розмова може закінчитися, і повернути довіру буде дуже важко.

Воїну потрібна Ваша чесність і в деякому сенсі смиренність. Озвучуйте, про що Ви зараз збираєтеся говорити, просіть про необхідну допомогу і зворотній зв’язок.

І тоді більшість, як правило, можуть зробити те, про що ви домовитеся.

Він веде спілкування, Він головний, Він визначає правила — це дуже важливо усвідомити і показати йому. За таких умов більшість воїнів знаходять в собі сили почути і почати поважати співрозмовника. В противному випадку Ви можете отримати роздратовану відповідь: «Ти будеш мені розповідати, що я повинен робити або що я повинен відчувати, не побувавши там?» Тому необхідно відразу встановити правило, хто головний у спілкуванні.

8. Які критерії допоможуть зрозуміти, коли пройшов найбільш напружений етап, пік процесу відновлення довіри і стабілізації відносин?

Відносини з людиною, яка пережила сильно травмуючі ситуації, особливо з ветераном війни, ніколи не стають класичним прикладом відновлення. Ніколи. Це треба усвідомити, до цього треба бути готовим

За сприятливих обставин, події, скоріше, будуть розвиватися таким чином: «Я хороший у тому, чим я займаюся, ти досягла успіху у своїй роботі, у турботі про нашу сім’ю. Наша розмова присвячений мені, і тут я головний. Але, можливо, ти знаєш щось, що може допомогти. Відповідно, я буду відкритий до того, щоб тебе вислухати, але поступово, від теми до теми, від ситуації до ситуації ... ». І треба бути готовою до того, що це відбуватиметься не тоді, коли Ви цього захочете, або у Вас на це з’явиться час, а тоді коли Він буде до цього готовий.

На жаль, звичайні відносини, яких чекають члени сім’ї, рідні і близькі Воїна, іноді представляють повну протилежність описаним. Близькі, щиро прагнучі допомогти, допускають елементи нетерпіння, прискорення подій, нав’язливості, висловлюють недоречні поради, які не підкріплені власним досвідом війни. У результаті — Воїн відстороняється, не вірить словами. Результату не буде, якщо говорити йому, що робити і в що вірити (згадайте про його переоцінені цінності, які у нього радикально відрізняються від ваших) — адже це буде Ваше бачення того, що йому потрібно, це виглядатиме як Ваші спроби його змінити для Вас, а не для нього.

Тому, повторимося, найперше за важливістю — він повинен відчувати своє лідерство у спілкуванні з Вами, і, відповідно свою відповідальність у процесі змін.

Друге. Ви повинні зрозуміти, що якщо Ви працюєте над поверненням психіки ветерана війни у цивільне русло — то це Ваш хрест на все життя. Особливо, якщо Ви дружина або мати. Ви ніколи не зможете собі, а тим більше йому сказати: «Все, наша робота закінчилася, ми з вирішили всі проблеми». Ви можете, звичайно подумати: «Ось коли він перестане замикатися (напиватися, підвисати, вибухати — залежно від особливостей) — тоді і переведу дух». Можливо, колись він скаже Вам щось подібне до такого: «Отже, це і це у мене стало виходити краще, ось тут у мене добре, от тут — теж в порядку. Я більше не роблю це, не роблю те. Все у мене стало краще ... Спасибі тобі, кохана, за твоє терпіння і витримку!»Але, навіть якщо Ви все це почуєте, то це ще зовсім не означає, що всьому сказаному Ви можете вірити. Звісно, Ви можете порадіти, що він це сказав, і навіть якщо якась частина ще не до кінця є правдою, то переконання Воїна, що йому стає легше, краще, допоможе йому подолати кризу. Значить, він починає щось відновлювати, від чогось відмовлятися, чомусь вчитися, він починає створювати собі світле і здорове майбутнє.

Разом з цим, буває, що ветерани війни трохи передчасно починають заявляти, що вони відчувають себе краще, ніж є насправді. Мовляв, є дрібниці, але це з часом вирішиться, і я сам справлюся. Але буде краще для нього і Вас, якщо Ви його в цьому підтримаєте, продовжити відверто обговорювати проблеми і разом шукати шляхи їх вирішення: «Вітаю тебе, ти — молодець! Але якщо якісь дрібниці почнуть тебе турбувати, і ти захочеш поговорити — просто поговорити — ти знаєш, я завжди поруч. Якщо колись вспливе що-небудь, що тобі буде цікаво, і ти захочеш про це поговорити, скажи. Адже ми разом рухаємося вперед і навчаємося жити, я з тобою, ти — зі мною ».

Ви ні в якому разі, ніколи не повинні йому вказувати, що робити. Досвід допомоги ветеранам війни показує, що якщо людина, яка повернулася з гарячої точки, знає, що «коли щось станеться, завжди поруч є той (або та), кому я можу розповісти, він мовчки вислухає і зрозуміє. А коли ця хвиля спаде, вона зможе зі мною про це поговорити, не давлячи, не даючи порожніх порад» — то ветерану буде легше підійти до Вас тоді, коли йому це стане потрібно.

9. Чи зможуть члени родини колись настільки відновити відносини, що Воїн зможе їм довіряти як бойовим побратимам? Що може допомогти, що може ускладнити відновлення довіри і підтримки?

Довіра до членів родини і довіра до бойових побратимів — це дещо різне за змістом, разом з цим рівень довіри до родини може стати дуже високим.

Але є дещо ще у подібних відносинах, про що члени родини повинні знати і бути дуже обережним.

Наприклад, Ви змогли дочекатися виходу Воїна на відвертість, він розповів Вам щось дуже для нього важливе, інтимне. Після такої розповіді Ви не може допустити ситуацію, при якій хтось інший йому зможе сказати: «Знаєш, мені дехто сказав, що ти робив те і це». І тим більше Ви, не в якому разі, до кінця Ваших днів, не можете йому таке сказати: ні в запалі сварки, ні в пориві любові. Якщо це відбудеться або витік інформації станеться — відносини закінчаться, бо ветерани війни до конфіденційності інформації ставляться дуже серйозно, створюють ті ж обмеження і використовують ті ж навички, що і в зоні бойових дій: «Те, що відбувається між нами, залишається тільки між нами. Якщо ти прикриваєш мені спину, то ти робиш це до кінця. Те, що ми обговорюємо, ми не виставляємо напоказ». Оскільки Ви не були в гарячих точках, Вам потрібно бути дуже обережним, оскільки саме від Вас залежить, чи відверта розмова стане новим кроком на шляху повернення до мирного світосприйняття, чи вона стане останнім випадком взаємної довіри.

І справа навіть не в тому, що саме Ви будете говорити. Основне у відносинах Воїнів — не в словах, не в обговореннях, а у діях, конкретних справах. Переконайте його не словами (вони важливі для Вас, для нього вони порожній звук), переконайте його своїм терпінням і прийняттям стану речей таким, яким він є. Давню істину, що «кращий лікар — час», ніхто не відміняв. Ви повинні діяти не від нападу, а від відступу, запрошуючи вашого співрозмовника вийти з його укріплень, не атакувати його, а щиро пропонуючи стати на Вашу сторону.

Дуже важливо відносини психологічної допомоги не плутати з дружбою. Вам не треба сидіти з ним у барі, наприклад, якщо вам цього не хочеться або це було не властиво раніше. Все-таки спільна психологічна робота — дуже специфічний вид взаємодії.

І не можна в цих відносинах «класти ноги на стіл». Якщо він відчує, що ви намагаєтеся стати для нього «дружбаном», з яким можна випити пива, обговорити футбол, він ніколи більше не розкриється перед Вами. І все, Ваша допомога закінчилася. Люди, які бачили війну і смерть, дуже тонко відчувають фальш і не переносять її. Відносини психологічної допомоги — це специфічний, унікальний, особливий вид відносин. У них Ви можете сказати лише наступне: «Якщо я коли-небудь буду тобі потрібен, то я тут, поруч». А не в кафе, в басейні, у спортивному залі.

Ну а якщо зустрілися — то ви просто зустрілися в одному приміщенні, на кухні, біля телевізора, зрештою в ліжку. І все. Зустрілися саме для того, для чого призначені ці місця, їх призначенню, а не для того щоб закрастися в душу. Жінки іноді використовують ліжко, як важіль тиску і як додаткову допомогу до їх аргументів — це помилка. Це перше.

Друге. Відповідність слів реальним діям. Слова важливі, але іноді вони не відповідають думкам, діям співрозмовника. Наприклад, в ході розмови Ви спитали (обов’язково в жартівливій формі): «Як, я тебе не сильно пресую?», він відповідає: «Все нормально, терпимо». Як уважна, близька людина, Ви вже знаєте деякі моменти в своїй поведінці, які дратують коханого. Ви запитуєте: «Тебе вже не дратує те, що я роблю?» Ветеран може на словах відповісти: «Ні», але часто тілом, обличчям, голосом він показує зовсім інше. І Ви йому кажете: «Ага. Так я тобі й повірила. Ні. Ти пам’ятаєш, що ти зі мною розмовляєш? Це ж я!» Ну або щось в цьому дусі. У Вас, як у досвідченого слідчого, має бути певне число способів перевірок на відвертість, щоб Ви могли бути впевненою у тому, що говорить Ваш Воїн.

10. З яких симптомів краще починати працювати з ветераном війни? З самого важкого чи самого легкого?

Досвід показує, що краще починати з того, до чого людина готова. Тобто єдиний критерій — його власна психологічна готовність. Ви повинні бути готовими побачити відкритою будь-які «двері» до серця, розуму, підсвідомості свого Воїна. І, по великому рахунку, не має жодної різниці в які «двері» він виявить готовність Вас впустити.

11. Які моменти можуть показати, що певний етап спільної роботи приніс позитивні результати?

За досвідом, це те, наскільки особистість функціональна, успішна, продовжує навчатися, продовжує своє зростання і свій розвиток. Наскільки ветерани війни продовжують все більше і більше усвідомлювати і знаходити щось красиве в житті, наприклад, помічати захід Сонця, відчувати, що дитина тримає його за руку. Це ті речі, які вони залишили у минулому, довоєнному житті, а тепер потихеньку починають повертатися до них. Уміння жити мирними сімейними радощами: «Це ж диво! Це тобі не Донецький аеропорт (або щось інше), не зона бойових дій». Важлива ознака повернення з психології війни до післявоєнної психології — це вміння радіти, святкувати, поступове збільшення кількості речей, яким здатний радіти.

Але, слід ще раз нагадати, що не буває так: «Все, я закінчив, я повернувся додому, спасибі». Нескінченна трансформація, нескінченний успіх за успіхом, перемога за перемогою, шажок за кроком, готовність йти далі, бути краще.

І, на жаль, не завжди так буває, що результат стає кінцевим, завершеним. Проблема в тому, що у підсвідомості, думках ветерана війни бойові дії продовжуються. Ці спогади можуть не мати нічого спільного з тим, що відбувається наразі. Навколо ні війни, ні обстрілу. Але приходять згадки про жахливі моменти війни. І від вас разом залежить, наскільки позитив реального, мирного зараз світу зможе сприяти допомогти подолати ці спогади, вивести їх спочатку на другий, пізніше на третій план, наскільки швидким і незворотнім стане повернення з минулої війни до реального життя, з новими радощами і проблемами.

12. Якими найчастіше бувають основні труднощі у ветеранів війни в суспільстві? Як їм можна допомогти?

Хлопці-ветерани дуже часто втрачають роботу. Чому? Вони не готові до пресингу, до психологічного тиску на роботі. Якщо директор, керівник, який ніколи не був у гарячій точці, який взагалі нічого не знає про війну і про правила поведінки там, підходить і починає щось кричати ветерану в обличчя, а той у цей момент перебуває «трохи на взводі», то такий директор швидко зрозуміє, що підійшов в абсолютно незручний момент. А хлопець каже потім: «Мене кожного разу звільняють, бо я ламаю щелепу або ніс начальнику». І чергова втрата роботи для нього значить наступне: «Я не можу годувати сім’ю, я неправильний, мене знову звільнили, дружина пиляє мене за те, що щось не так, каже, що я тупий». І в життя Воїна повертається безлад, який він оцінює як замкнене коло.

Досить парадоксально, але для багатьох результативно допомагає такий спосіб оцінки ситуації і напрацювання алгоритму дій.

Ветеран відчуває: «Ось цей гад (його керівник) від мене щось хоче, щось вимагає. Він — тупий, і не знає, що таке справжнє життя, він ніколи не був на війні, де мирні цінності і правила нічого не варті, де ціна помилки або випадковості — життя. І цей тупиця вирішує, які завдання мені поставити, скільки заплатити за роботу, чи буду я далі працювати. Де вихід, де справедливість?»

Можна запропонувати Воїну спробувати оцінити ситуацію дещо з іншої точки зору: «У подібних ситуаціях, якщо продовжувати зриватися на тупих керівників, то тебе будуть вважати якимось хворим на голову. Це — несправедливо, ти ж не винен, що керівники може й великі профі у бізнесі, але нічого не розуміються ні у війні, ні у твоєму ставленні до них. Може, спробувати уявити чергового нерозумного керівника, не цивільним начальником, а „тупим полковником“, яких напевно було безліч у армійському минулому. Що військові зазвичай роблять, коли стикаються з тупим полковником? Кажуть „слухаюсь“ і виконують накази. Адже так?» Реакція Воїна, як правило — сміх, він напевно погодиться з Вами: «Дійсно, прикольна ідея! Якщо я буду цього ідіота сприймати, як тупого армійського полковника, все може помінятися. Якщо я продовжу його вважати тупим цивільним начальником, який нічого не розуміє в житті, я знову зламаю йому щелепу». Тобто, бажано дати ветерану війни його ж метафори, такі, які він готовий і зможе зрозуміти, щоб вибрати оптимальне рішення. «Ти ж полковнику не будеш щелепу ламати? Так не прийнято. Ти говориш: слухаюсь! Ігноруєш його тон, його ставлення до тебе, йдеш і виконуєш завдання, яким би тупим воно не здавалося».

Зверніть увагу: ситуація не змінилася, не змінилися причини, обставини, учасники конфлікту. Але, якщо спробувати допомогти Воїну змінити його ставлення до ситуації, перевести конфлікт у звичне для нього русло, запропонувати застосувати звичні для нього правила поведінки у конфлікті, це може допомогти знайти прийнятний для нього спосіб співіснувати з людьми, які не є для нього симпатичними. Він, скоріше за все, ніколи не зможе поважати керівника, який не здатний його зрозуміти, але змінивши ставлення до нього, з великою вірогідністю зможе виконувати службові обов’язки, в душі посміюючись над своїм «тупим керівником, який безпідставно розумнічає», який з Вашою допомогою перетворився на «тупого полковника, який з’явився у цивільному житті, але якого, як і в армії, не прийнято бити в щелепу зразу».

Інша проблема, з якою нерідко стикаються ветерани війни — це взаємовідносини зі знайомими, які, не знаючи правил виживання на війні, ненавмисно провокують конфліктні ситуації.

Як приклади:

Після повернення із зони бойових дій, Воїн зустрічає знайомих, яких добре знав останніх років 10 «попереднього життя». І хтось із них неодмінно запитає: «Ну що, мужик, ти взагалі вбивав когось?» І це питання ветеран, який пройшов бойові дії, чує чи не кожен день після повернення. Реально, це найгірше питання, яке тільки можна задати ветерану війни. Перше: правдива відповідь — «так, вбивав» не викликає у воїна абсолютно ніякого позитиву, повертає жахливі спогади смерті. Друге: він зовсім не пишається тим, що став вбивцею ворога, прагнучі вижити і захистити себе, бойових побратимів, усе, що йому дорого. Третє: він зовсім не збирався все життя потрапити на війну; поле бою, необхідність вбивати — для нормальних людей не те місце, куди мріють попасти. І як тільки йому задають настільки тупе питання, у нього щось починає спливати перед очима, і він докладає немалих зусиль, щоб утримати себе від того, щоб схопити ідіота, який запитує такі дурниці, за горло і кинути його на землю. Вдається втриматися не завжди.

Є ще один тип ситуації, в яку нерідко попадають Воїни. Цивільні люди спілкуються з ними так, як з хворими на якусь заразну хвороба. Всі сміються і жартують один з одним, з усіма, крім нього. А з ним все поводяться якось «особливо», адже «він повернувся звідти». У таких ситуаціях, особливо зразу після повернення «в цивільне життя» дуже важко зберегти вміння взаємодіяти в суспільстві. Воїну доводиться бути для цього дуже і дуже гнучким, що вимагає значного напруження психіки, яка ще не оговталася від стресу війни. Можливо, було б корисно, якщо Ви б спробували разом потренувати діяти у подібних дурацьких ситуаціях, напрацювати алгоритми відповіді на безглузді запитання недалеких, недосвідчених людей. За сприятливих умов, Ви могли б спробувати грати роль такого собі бовдура, з яким він може зустрітися, скажімо, десь на вечірці. Бажано, щоб ви разом з гумором ставились до таких тренувань. Отже, Воїн чує від Вас такі слова у штучно створеній ситуації: «Гей! Привіт, чувак. Ти там хоч когось вбив?» Ви, як певною мірою терапевт бачите, що він в цей момент починає напружуватися. Ви можете сказати: «Так. Стоп. Ні. Дубль два — давай повторимо ще раз». Знову кажете ті ж слова: «Привіт, чувак. Ти там когось убив?» — і запитати його: «Що ти хочеш мені відповісти? Тільки не стався до цього серйозно. Це ж не реальне питання. Воно, насправді, нічого не значать. Що ти можеш сказати цім людям, які нічого не знають про війну, про тебе, щоб вони від тебе просто відстали? Давай скажемо їм так: максимум, пару сотень, але оскільки ти їх відстрілював по одному, то не це рахується. Я сподіваюсь, що вони залишать тебе в спокої після цього. Або можна відповісти так: жодного, у мене була зброя, але я за весь цей час з жодного разу ні стріляв, я був хорошим солдатом і мене за це нагородили дерев’яним автоматом. Тобто, дурацьке запитання заслуговує тільки на дурацьку відповідь. Зрозумій, не можна серйозно ставитися до людей, які задають ідіотські запитання. Відповідай з гумором! Такі ситуації нерозумно сприймати близько до серця. Це питання не справжнє, на нього не потрібно відповідати. Просто цивільні люди, через свою необізнаність, не знаходять інших слів, щоб сказати «з поверненням, ласкаво просимо додому». Переведи це дурацьке запитання як «ласкаво просимо», і ігноруй все інше. Зовсім тупому можна ще сказати так: «Ну, там був бій, будинок з людьми згорів, я бачив, як вибухом пошматувало мого сусіда по окопу, як ґвалтували дівчину в сусідньому сараї. Ти ще хочеш подробиць? Напевне, така жорстка відповідь самого тупого зупинить від подальших дурацьких запитань. Головне — не ставитися до таких запитань серйозно, не сприймати їх близько до серця, розуміти, що люди, які їх задають, не можуть зрозуміти ні змісту запитань, ні того, що ти відчуваєш. Отже, вони не повинні розраховувати, що ти відкриєш їм душу і відповіси щиро, правдиво. По великому рахунку, вони не спроможні сприйняти будь-яку твою правдиву відповідь. Це — не добре і не погано, вони просто не були на війні, не були в бою, не мають досвіду, який маєш ти. Іншими словами, в одній точці на планеті Земля ви опинились хоть і в один час, але дійшли сюди різними шляхами. Хіба не буває такого, що ви не розуміли шкільного вчителя, чи лікаря, чи якогось дуже освіченого професора? Хіба ви їх не розумієте тому, що вони більш розумні? Ні, просто насправді у кожного свій досвід, і тільки. Ніхто з вас ні кращий, ні гірший, просто у кожного свій життєвий шлях, свої досягнення, і зовсім не обов’язково, щоб результати життя у всіх співпадали.

А щодо подібних запитань... Краща відповідь — іронія з підколкою. Про себе, не в голос — спробуйте уявити більш-менш чесно, що Ви змогли б відповісти. Скоріше за все, більшість слів у відповіді будуть матерними. А тепер спробуйте перекласти матерні слова в іронію. Краще? І, насамкінець, цю іронію спрямувати на того, хто запитує...

І нарешті, напевне, найважливіше.

Ніхто в світі — ні професійні психологи, ні лікарі, ні якісь народні ворожки, не знають Вашого Воїна — коханого, чоловіка, батька Ваших дітей, краще за Вас. Ви краще всіх відчуваєте, коли йому комфортно, і коли йому погано, боляче.

Шестирічна дитина, яка любить свого батька, часто досягає більшого ефекту, ніж найпідготовленіші і найдосвідченіші професори. Прості і щирі слова сина одного з ветеранів в’єтнамської війни, що повернувся додому, вартують більше, ніж багатотомні психологічні талмуди. Ось ці слова: «Отже, коли тато починає себе так поводити, він нікого не любить або уходить в себе — йому погано, тому що він згадує щось з минулого. Що я повинен зробити? Відійти, не смикати, не нити і потім все повернеться. І це нормально». Тобто іноді потрібно просто вчасно відійти в сторону. Це зрозуміла маленька дитина, вона навчила таким простим правилам свою мати, разом вони повернули в родину Воїна мир, злагоду, прості радощі і родинне щастя.

Любов не можна виміряти науковими термінами.

Тому, коли Ви щиро бажаєте допомогти коханій людині — у Вас це неодмінно вийде. Повага, терпіння, готовність роками працювати на результат — і Ви його досягнете.

Успіхів Вам на нелегкому і нешвидкому шляху до щастя!

Джерело: www.mil.gov.ua

___________________________________________

Читайте щоденні новини на сайті "Життя після АТО":

Знайдіть нас у Facebook:
https://www.facebook.com/groups/life.after.ato/

Дякуємо Воїнам за захист!
Хай ваше життя після АТО буде успішним!

******

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | Пам'ятки для учасників АТО | НОВИНИ

Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога

На цю ж тему

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Робота на заводі

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Будівництво

25.02.2022 Якщо не буде мобільного зв'язку

25.02.2022 Увага! Києво-Святошинський ЦСПР працює у звичайному режимі

22.02.2022 ВАКАНСІЯ для учасника АТО - Комірник

Ми в мережі Facebook

Пошук

Додати інформацію

Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.