«Не «наклеюйте» на ветеранів АТО різні діагнози», адже це ставить на людину тавро

На те, що робити з ПТСР, чітко вказує «Піраміда перенаправлень»  з її чотирма складовими: Базові послуги і безпека, Підтримка громади і сім’ї, Цільова неспеціалізована підтримка та допомога фахівців

Cергій Шаповал — іще вчора боєць 79-ї бригади, а нині — заступник керівника Центру допомоги учасникам АТО, учасник проекту «Коло Побратимів», який реалізується у Запорізькій області за підтримки Міжнародного медичного корпусу, та консультант програми університету Джона Хопкінса»СЕТА». Він активно надає психо-соціальну підтримку демобілізованим учасникам АТО та членам їхніх родин. Переконаний, що журналістам у цій сфері відведено далеко не другорядну роль, бо розповсюдження інформації є одним з основних інструментів у психологічній реабілітації. Тож на інтерв’ю він погодився без вагань. Проект, у яких Сергій бере участь, нині реалізують у Запоріжжі, Києві та Харкові

— Сергію, що на вашу думку як психолога та учасника АТО найефективніше в подоланні бойового неврозу?

— Із власного досвіду повернення з війни я роблю висновок: у тонких матеріях душі військовослужбовця більш ефективний не психолог-гуру, а психолог-партнер. Тому двома руками за групи самопідтримки за принципом «рівний — рівному». У нас вони працюють уже другий рік. До них залучено ветеранів АТО, серед яких є й жінки. Вони спрямовують свої зусилля на підтримку демобілізованих. Займаємося їхньою адаптацією, поверненням їх до мирного життя, допомагаємо ветеранам знаходити взаєморозуміння зі своєю сім’єю.

— Яке ваше ставлення до цифри 93%? Чи справді абсолютна більшість ветеранів АТО потенційно небезпечні для суспільства?

— Якщо говорити як представникові спільноти психологів, то, безумовно, цей відсоток є дуже завищеним, але якщо казати про мою суб’єктивну точку зору як людини, яка пройшла війну, то справді багато бійців стикаються з певними труднощами під час адаптації. Однак це не абсолютна психічна неадекватність. Це не ПТСР — захворювання, яке діагностують лікарі-психіатри. Ведучи мову про психологічну реабілітацію, психологи частіше вживають термін «бойова травма». У цьому кардинальна відмінність.

Треба надати солдатам інформацію, допомогти, підтримати, направити, щоб не було такого, що відслужив, пішов на дембель і все. Нерідко чув від військовослужбовців: прийшов, і його запитали: «Як спиш?» — «Погано!» Поставили діагноз — ПТСР і — додому. Що тоді відчуває людина? «Я — зламана іграшка…» А насправді бійцям потрібно розтлумачити, що з ними відбувається.

— То в чому ж головні причини бойової травми?

— Якщо розібратися, то після війни всі мають негативні відчуття, і люди не розуміють, що з ними відбувається. Повернувшись додому, хтось спроможний це подолати, хтось — ні. Боєць намагається позбутися спогадів про війну, але вона так просто не відпускає. Якщо самотужки намагатися вийти із цього стану, то на це може знадобитися рік-два. Адже процеси гальмування психіки, як правило, тривають набагато довше, аніж процеси її збудження. Отож, якщо військовослужбовець приблизно рік перебував у районі бойових дій, йому потрібно близько двох років, щоб припинити падати на землю після того, як, наприклад, автівка проїде через люк або щось шарахне. Звісно, хтось може впоратися швидше, хтось — довше. Казати, скільки кому потрібно часу на подолання бойової травми, неможливо: психологи вираховують лише середнє арифметичне.

До речі, буває так, що боєць не може спати вночі, але це не тому, що він хворий або неадекватний, а тому, що його психіка таким чином намагається звільнитися від тих стресів, яких він зазнав на війні. Відомо, що найбільша активність нашого мозку саме уночі. Коли людина це розуміє, їй легше живеться, бо вона знає: це нормально і все минеться.

— Тобто поширення інформації про психологічну реабілітацію — це досить вагома складова розв’язання проблеми бойового неврозу?

— Так. До речі, ми якось на одному із семінарів розбирали питання стосовно того, що поширення інформації допомагає боротися з алкогольною залежністю бійців та переселенців. Зазвичай, аби заспокоїтися, люди починають зловживати хмільними напоями. І це зрозуміло, адже в боротьбі зі стресом є позитивні та негативні стратегії. Позитивні, наприклад, це грати у футбол, малювати, виконувати фізичні вправи тощо. А хтось п’є, хтось вживає наркотики, б’є дружину й таким чином вивільняє свою негативну енергію. Інформування дає знання й допомагає родинам боротися зі стресом, використовуючи позитивні стратегії. Тобто, коли людина повертається з війни, дуже важливо, щоб її розуміли, ставилися нормально, були терплячими до неї. Чимало бійців жаліються: їх у сім’ях звинувачують у тому, що вони повернулись якимись ненормальними. Щось подібне довелося пережити й мені, однак як психолог я розумів, що відбувається, і це мені дуже допомогло.

— На вашу думку, чи розуміє суспільство взагалі інакшість учасників АТО?

— Держава гарантує кожному бійцю АТО 14 діб психологічної реабілітації і надає на це чималі кошти. Однак чомусь бійці не поспішають до курортів та реабілітаційних центрів, надаючи перевагу сім’ям…

Нещодавно в нашій обласній адміністрації із цього приводу була нарада. Зійшлись на тому, що сам вислів «Вам потрібна психологічна реабілітація» знову ставить на людині тавро.

Інші мають ілюзію, що поїдуть на два тижні в санаторій і в них усе мине. Ні, не мине. Це досить тривала робота. І можливо, що людині після повернення з АТО просто потрібно відпочити. І перебування вдома це цілком нормально, психіка так відновлюється. Зрозуміло, це, можливо, мій суб’єктивний погляд, потрібні спостереження, статистика…

— А не краще, щоб військовослужбовець поїхав на реабілітацію разом із дружиною?

— Безумовно, для бійця це позитив. У розв’язанні цієї проблеми чималу роль можуть зіграти групи самопідтримки. Ми почали їх створювати ще до того, як про них заговорили офіційно.

Повернувшись із АТО, я так само, як і мої побратими, зіткнувся з нерозумінням навколишніх. При цьому до війни я навчався на психолога в університеті, згодом понад рік був на багатьох тренінгах за програмою Міжнародного медичного корпусу. Бачачи такі ж проблеми в товаришів по службі, після відпустки, коли ми поринули в армійські будні, я запропонував їм зняти спільно квартиру, щоб створити хоча б імітацію домашнього затишку. І це виявилося дуже дієвим. Виклики аж дзижчали навколо: «Ми воювали, а тут усі ходять, веселяться». Або цивільна жінка по телефону: «Ой, у мене такі проблеми на роботі!» І реакція атовця: «Та які можуть бути взагалі проблеми в мирному житті!» Повертаючись увечері «додому», ми ділилися враженнями, розмірковували і в такий спосіб підтримували одне одного.

— Чи потрібно розділяти санаторно-курортну й психологічну реабілітацію?

— Дивіться на «піраміду перенаправлень» із керівництва Міжнародного соціального комітету психічного здоров’я та психо-соціальної підтримки в умовах надзвичайних ситуацій. Це те, що нам привіз Міжнародний медичний корпус. На цій піраміді все, що потрібно. Перше — безпека, адже йдеться про людей, які постраждали від техногенної катастрофи, війни, будь-якого стихійного лиха. На першій сходинці перебуває 100% людей. Якщо дати інформацію про те, що відбувається, де можна дістати гуманітарну та юридичну допомогу, тимчасовий притулок, відновити документи, то на другу сходинку переходить значно менше людей. При цьому залишається тільки 10% незадоволених.

«Психо-соціальна підтримка» — це комплексний підхід до надання допомоги, у якому задіяні як психологи, так і члени громади та родини. Ми пройшли навчання, можемо працювати на другому рівні як підтримка громади за принципом «Рівний — рівному», так і надаючи неспеціалізовану підтримку, яка вимагає певних знань та навчання. Більш серйозний рівень відновлення психологічного здоров’я — спеціалізовані послуги. Якщо йдеться про психічне здоров’я, це — психіатри, клінічні психологи, які проходять багаторічне навчання. Сюди потрапляє 3% від усіх постраждалих. Якщо ми надамо психологічну підтримку в комплексі, то цей відсоток зменшується. Якщо не надамо нічого, то відсоток може зростати приблизно до 7. Це дуже серйозно. Це міжнародний досвід, який зібрав МПК (Міжвідомчий постійний комітет) протягом десятиріч у зонах надзвичайних ситуацій.

Тож, звісно, самого санаторно-курортного лікування для реабілітації ветеранів АТО недостатньо. Але якщо нічого кращого немає, то це теж важливо.

— Є якісь дані про те, як у США працювали по цій проблемі з ветеранами війни у В’єтнамі?

— Наскільки мені відомо, США втратили близько 60 тис. воїнів на війні та ще більше внаслідок суїцидів після неї. Це жахливі цифри, які увійшли в історію медицини як «в’єтнамський синдром». В Україні ми стверджуємо, що є 500 суїцидів і близько 1000 суїцидальних спроб… Саме тому кожному бійцю треба знати, що те, що з ним може відбуватися, є нормальною реакцією його організму на ненормальні умови у районі бойових дій, і це мине. Також за необхідністю можна звернутися за підтримкою на гарячу лінію або до психолога чи просто зателефонувати до побратима. Пам’ятаймо, що стаття, яку прочитає ветеран АТО, може його як підтримати, так і морально задавити чи принизити. Саме тому важливо розповсюджувати об’єктивну інформацію та ні в якому разі не «приклеювати» на наших захисників різні діагнози.

Записав Руслан ТКАЧУК

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

На цю ж тему

4.08.2021 Війна змінює життя - інтерв'ю з волонтеркою Тетяною Фреїшин, дружиною військовослужбовця

4.08.2021 Подбай про себе – франківський Карітас розпочинає реабілітацію для ветеранів та ветеранок АТО / ООС

5.03.2021 9 порад для простішого повернення з війни в сім’ю

20.10.2020 Я точно впевнений, що не даремно воював...

18.10.2020 Як допомогти військовому повернутися з війни додому