6.06.2018
608

Учасник АТО Тарас Маслянко: «Пост-синдром буває тільки від бездіяльності»

Фото: loda.gov.ua

Будівельник за фахом, оптиміст за станом душі і патріот за покликанням. Доброволець «Айдару» Тарас Маслянко пройшов війну і повернувся звідти переможцем. Переможцем над своїми страхами, над невпевненістю і  перепонами долі.

- Ким ви були до АТО?

Патріотом. Я завжди був патріотом. Коли я до війни і до Майдану говорив це своїм друзям, ніхто ніколи не сприймав цього всерйоз. Я працював на будівництві та не був соціально активним. Мріяв створити свою будівельну компанію. Зараз я наблизився до своєї мети.

Коли почався Майдан, я приїжджав на два-три дні і їхав назад. Не скажу, що я був там щоденно цілодобово, я не входив до сотень, в палатках не жив.

Так склалось життя, що я довгий час працював у Росії, адже на той час в Україні заробити кошти було важко, молодому неодруженому парубкові хотілося поліпшити свої фінансові можливості.  Власне коли почався Майдан ми здавали об’єкт в Росії. Мене життя трохи покидало по світі, я працював у різних країнах.

- Що для вас стало переломним моментом для усвідомлення того, що точку неповернення пройдено?

Переломним моментом став навіть не Майдан а те, що у нас забрали Крим. Тоді я зрозумів, що війна неминуча, і я повинен там бути. Доля так склалась, що ми мусимо захищати свою державу.

Один мій прадід воював під час Другої світової за Червону армію, інший прадід був в УПА. Тому мій патріотизм та потреба захищати батьківщину, мабуть, передалась генетично.

- З будівельної сфери – в армію?

Для мене було здивування, коли , будучи в Києві вирішив там записатись у нацгвардію, мені сказали – їдь до Львова, мовляв своїх вистачає. У Львові пішов у Правий Сектор, де мене взяли би до своїх лав, але треба було пройти вишкіл протягом трьох місяців. Я собі думаю: «Які три місяці, війна може вже закінчитись за той час».

Зрештою пішов у головне управління МВС, аби потрапити у батальйон «Львів», однак через те, що не служив в армії, не взяли мене і туди. Також звертався у військкомат, де мені теж відмовили.

Зовсім випадково, будучи знову в Києві, зустрів знайомих, які ось-ось мали від’їжджати у 24 батальйон територіальної оборони в Луганська. Я поїхав з ними. Так я потрапив в «Айдар».

- Чому потрапити на війну стало таким принциповим?

Я знав якщо не ми зараз – то держави у нас не буде. Якщо ми не зупинимо окупантів там, на Сході, вони прийдуть до нас сюди. До війни я не мав поняття  що таке автомат, але чотири дні ми були біля Києва на вишколі. В час війни ця маленька база, яку нам дали, ставала у пригоді.

- Повернувшись з АТО, як розгортались події в голові і довкола вас?

Війна мене поставила з ніг на голову. Після повернення  у 2015 році зі Сходу мій відпочинок тривав тиждень. А потім почався рух. На той час у Києві уже було створено товариство ветеранів АТО, і я розумів, що треба єднатись із бойовими побратимами, щоб допомагати іншим. На війні, та й після неї, я бачив багатьох хлопців, у яких просто опускалися руки, вони не знали що їм далі робити. Можливо цей дух побратимства дав поштовх до створення організації, яка б допомогла тим, хто повернувся з війни встати на ноги. Не йдеться про те, щоб зробити усе за того чи іншого АТОвця. Йдеться про те, щоб показати напрям і посприяти в пошуку стимулу. Ніхто не казав, що буде легко, але ми одне одному намагаємось допомагати.

- Пост-синдром?

Пост-синдром буває тільки від бездіяльності. Потрібно зняти рожеві окуляри і дивитись правді у вічі. Інколи  життєве русло повертає не так як ми планували, але це не привід втрачати віру. Щоб щось вдалось  потрібно постаратись. Якщо не вдалося - значить погано старався.

І ще одне, як би це банально не звучало – треба намагатись завжди бути на позитиві, що б не було та що б не сталося. Це потрібно робити для себе самого, щоб не зламати сили духу. Наш командир нам завжди казав: «Хлопці у вас зозуля поїде, якщо ви не будете шукати позитив», ми йому: «Ну який позитив, он товариша убили», а він: «Але ж ви – живі».

- Що, на вашу думку, може посприяти молоді, зокрема тій, що повертається з війни, знайти себе?

Саморозвиток. Праця над собою. Постійний рух. Я зараз ходжу на курси англійської мови, бо мені це потрібно. Я вирішив для себе, що хочу розвиватись. Я вступив на юридичний факультет, хоч мені уже далеко не 17. Це мій свідомий вибір. Зациклюватись на негативі – це дорога в нікуди. Хтось мудрий придумав, що ми самі ковалі свого щастя. Все залежить від нас самих.

- Ви себе знайшли?

Я себе знайшов. Я працюю в будівельній корпорації, відповідаю за весь благоустрій на усіх об’єктах, що будує корпорація. Це великий пласт роботи, і я вважаю це своїм успіхом. Окрім того, я - керуючий справами у ГО"Асоціація учасників АТО Львівщини". Юридична освіта допоможе мені в цій роботі. Отже, життя  - це циклічна річ, сьогодні ти внизу, але потім дорога веде нагору. Треба про це пам’ятати і цим надихатись.


Джерело: loda.gov.ua

Опубліковано в категоріях: Комунікація після АТО | Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ | Різне

Позначки: адаптація після війни | робота | психологічна допомога | натхнення

На цю ж тему

11.09.2018 Право дітей учасників АТО на пільгове отримання освіти

11.09.2018 Зубопротезування для учасників АТО | Пільги учасникам бойових дій

11.09.2018 Безоплатне отримання ліків для учасників бойових дій

11.09.2018 Перелік державних пільг учасникам бойових дій

29.08.2018 Додаткова оплачувана відпустка для учасників бойових дій та інвалідів війни

Ми в мережі Facebook

Пошук

Додати інформацію

Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.

Допомогти проекту

Хочете допомогти проекту? На цій сторінці ви знайдете інформацію, як це зробити.