Дружина учасника АТО: взяти себе в руки і діяти конструктивно, підтримуючи свого чоловіка

Відпускати – складно, але найскладніше настає потім, коли потече кран на кухні чи перегорить лампочка. Тільки в цей момент ти розумієш, що речі, які раніше робились самі по собі, тепер маєш робити ти, і той, хто викидав сміття, вигулював собаку, діставав до верхньої полиці шафи – він далеко. А ще – дома така тиша, цвинтарна тиша ввечері, коли ти приходиш з роботи, в холодну і пусту квартиру. Це добре, коли є діти, коли є для кого жити, готувати і прибирати. Ти маєш якийсь сенс існування, якір, що тримає тебе в цивілізації, в житті, коли окрім «хочу», існує так іноді потрібне «треба».

А телевізор, інтернет і радіо насипають новин: котли, втрати, поранені і вбиті. Ласі до сенсацій журналісти хоронять цілу бригаду, тим часом як «під роздачу» потрапила лише рота, трагічним голосом ведучий із чортового ящика в подробицях і деталях розповідає, як «героїчно» ми втратили кількох «наших хоробрих воїнів». Телевізор мовчить про те, що «хоробрі воїни» були у вісімнядцятий туман п’яні і знехтували звичайними заходами безпеки. 

Телевізор мовчить про те, як тим часом прості телефоністи з поварами надавали епічних лящів
супротивнику, закопавши пару десятків супостатів, таких же кривих і недолугих, тупо подавивши їх танковими гусеницями, телевізору не цікаво розповідати про наші перемоги, бо рейтингів на цьому не заробиш...

А твоя надія та опора, чи можливо, головна помилка життя, але все одно твоя в нечастих телефонних розмовах розповідає тобі, що нічого не трапляється, що він чистить картоплю і навіть не знає, де той ворог. Тобі не видно, як затуляє слухавку, заглушуючи стрілянину, його обпечена об гаряче дуло гармати рука, він не скаже тобі про біль в спині від незручного бронежилета, він береже тебе і не розуміє, що краще б він в подробицях розповів, як тримав нутрощі пораненого товариша, чи як незручно пересиджувати артобстріл в ямі з лайном. Він, обмежуючись загальними фразами, намагається заспокоїти тебе, довести, що все нормально.

Чоловіки не плачуть і не бояться. Цей постулат заправляли в наші мізки все життя. Ніхто не пояснював ні в школі, ані у військовий учебці важливого моменту, що страх – твій друг і оберіг, і ти маєш з ним дружити. І твій чоловік – твоя найближча людина, той, хто бачив тебе вранці і ненафарбованою, він ніколи не скаже тобі, що вчора, коли бабахнуло зовсім поруч, він просто обпісявся, не кинув позицій і не втік, ні, але саме в цей момент йому хотілось плакати і кликати маму…

Є два види поведінки: можна битися головою об стіну, жаліти себе і клясти долю, а можна взяти себе в руки і діяти конструктивно, підтримуючи свого чоловіка словом, вирішенням організаційних питань, налагодженням доставки допомоги на фронт або ж просто – листом чи світлиною. 

Адже іноді чоловікові треба просто дати можливість сконцентруватися на війні. Все одно виносити сміття по телефону ще ніхто не навчився...

Психологічна підтримка дружин учасників АТО - безкоштовна.

"Вільний вибір"
http://vvybir.org.ua/
(063) 646-49-91 (з 10-00 до 17-00)

Джерело: http://vvybir.org.ua/

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

Позначки: адаптація після війни | психологічна допомога

На цю ж тему

4.08.2021 Війна змінює життя - інтерв'ю з волонтеркою Тетяною Фреїшин, дружиною військовослужбовця

4.08.2021 Подбай про себе – франківський Карітас розпочинає реабілітацію для ветеранів та ветеранок АТО / ООС

5.03.2021 9 порад для простішого повернення з війни в сім’ю

20.10.2020 Я точно впевнений, що не даремно воював...

18.10.2020 Як допомогти військовому повернутися з війни додому