Як допомогти дитині вправитися зі стресом (Коли війна приходить в дім, частина 24)

ПІДХОДИ, ДО ЯКИХ ВАРТО ВДАВАТИСЯ

1. Поясніть ситуацію, уникаючи жорстоких подробиць

Ваш чоловік, а їхній батько – вже не той, яким він був до того, як пішов на війну. Не спробувати пояснити це дітям – все одно, що намагатися ігнорувати слона у вітальні. Використовуйте навчальні моменти, коли ваші діти відкриті для того, щоб почути інформацію про батька. Такими моментами може стати ситуація, коли у вашого чоловіка стався «зрив», коли він не виходить обідати, вважаючи за краще ховатися в підвалі, коли він покарав дитину непропорційно до її негативного вчинку тощо. Те, скільки ви повинні розповісти, залежить від віку дитини та її зрілості. Якщо в дитини постають запитання, відповідайте на них чесно й відповідно до її віку. Щоразу, даючи відповідь, ви повинні переконати дитину в двох речах: 

● це не її/його провина;

● з часом усе налагодиться.

У будь-якому випадку немає потреби заглиблюватися в деталі травмуючих подій, які довелося пережити вашому чоловікові. Ви можете говорити узагальнено, щоб діти змогли зрозуміти той тягар, який звалився на вашого чоловіка. Але вам не потрібно, щоб у них в голові народжувалися тривожні образи насильства. Інформація, якою ви ділитеся, повинна відповідати їхньому віку. Дошкільнятам та дітям молодшого шкільного віку ви можете сказати: «На війні завжди важко, тому що чоловіки й жінки змушені воювати, хоча вони ненавидять цю роботу. Коли погані люди загрожують нашій країні, ми намагаємося розібратися в ситуації за допомогою переговорів. Та якщо вони не слухають, нам доводиться посилати нашу армію – багатьох військових, як твій тато, щоб зупинити ворога. Іноді солдату навіть доводиться вбивати інших людей, і твоєму татові це було дуже-дуже складно робити незважаючи на те, що він дуже хоробрий. Можливо, один з солдатів армії противника міг поранити або навіть убити тата. І йому було дуже страшно, як і будь-якій людині. Через це татові стало дуже сумно, а потім він став дуже злитися на солдатів ворожої армії. Саме тому він так себе поводить. Йому важко забути про ті речі, які сталися з ним на війні». 

Доктор Аннетт М. Ла Грека, професор психології та педіатрії з університету Маямі, пропонує кілька порад, які допоможуть вам говорити з дитиною про війну: 

● Використовуйте слова й вислови, що підходять до віку вашої дитини. Наприклад, звертаючись до маленьких дітей, використовуйте слово «боляче» замість «травма», або слово «машина» замість «автомобіль». 

● Будьте нейтральні. Не засуджуйте та не критикуйте своєї дитини. Коментуйте її слова так: «Це цікаво». «Розкажи мені про це детальніше». «Що ти маєш на увазі?»

● Кажіть дитині правду. Давайте їй чесні відповіді та правдиву інформацію. Буде нормально, якщо ви розповісте дитині про свої почуття стосовно того, що відбувається. Проте будьте обережні: не налякайте й не стурбуйте її. 

● Поясніть, що все, що відбувається на війні, відбувається насправді – на відміну від фільмів, мультфільмів, відеоігор або телесеріалів. Допоможіть дитині зрозуміти, що у війні беруть участь реальні люди і деякі з них можуть загинути чи одержати поранення. 

● Підбадьорюйте дитину, проте не давайте нереалістичних обіцянок. Наприклад, якщо зав'яжеться розмова, ви можете сказати дитині, що наш уряд робить все можливе, щоб захистити нас, але не обіцяйте, що в країні більше ніколи не буде терористичних атак. 

2. Переконайте дитину, що в неадекватній поведінці батька немає її провини

Діти лише вчаться жити й тому покарання від батьків є одним із способів навчально-виховного процесу. Коли щось у сім'ї не гаразд, найчастіше в цьому є їхня провина, – принаймні, саме так вони це сприймають. І покарання іноді відбувається з емоціями й гнівом. Коли на дітей гнів виливається з боку батька, який страждає на посттравматичний стресовий розлад, буде цілком природним, якщо вони будуть вважати, що знову зробили щось не так. Їх треба запевнити й переконати, що в тому, що відбувається, немає їхньої провини! Можливо, дитина й зробила щось не так, але її не можна звинувачувати за неадекватну реакцію батька. 

3. Зрозумійте динаміку стосунків у сім'ї та підтримуйте відкрите спілкування

Чітко дайте зрозуміти дітям, що вони можуть поділитися з вами всім, що відбувається в них усередині й що вони відчувають щодо поведінки їхнього батька, а також тим, як це впливає на їхні стосунки з братами й сестрами. Вислухайте їх, не засуджуючи й не намагаючись захистити свого чоловіка. Ви можете думати: «Ця дитина робить абсолютно безпідставні висновки з приводу свого батька. Вона перебільшує або неправильно розуміє слова й дії батька, роблячи з нього монстра. Я на це не куплюсь!» Пам'ятайте, що це всього лише діти; у них немає тієї проникливості, інтуїції та досвіду, які є у вас. Дозвольте їм говорити. Можливість висловити свій розпач буде для них своєрідним лікуванням. Якомога спокійніше виправте їхні помилки та спотворений погляд на події. «Я розумію, чому ти так відчуваєш. І, звичайно ж, я в твоєму віці відчувала те ж саме. Але давай я розповім тобі, як ще можна ставитися до цієї ситуації...».

Не варто применшувати тривогу дітей; реагуйте на них з теплом, любов'ю, співчуттям і заспокоєнням. Допоможіть їм зрозуміти, що ви на їхньому боці та що будете їх поважати й підтримувати щоразу, коли вони будуть відкриватися. 

Що мені їм сказати? 

Це буде залежати від того, наскільки зрілі погляди властиві вашій дитині. Підліток зможе зрозуміти більшість з того, про що говорилося в першому розділі цього посібника, якщо ви вивчите цю інформацію разом і будете час від часу зупинятися, щоб ставити запитання та відповідати на них. Можливо, дітям молодшого віку знадобиться, щоб ви підійшли до цієї теми на більш простому рівні. Пейшенс Мейсон, ім'я якої вже кілька разів згадувалося в цьому посібнику, написала невелику книгу, якою мама може скористатися, щоб пояснити дитині шкільного віку поведінку свого чоловіка, який страждає на ПТСР. Книга називається «Чому тато такий?», і її можна замовити на сайті Patience Press (www.patiencepress.com). Ось кілька рекомендацій, якими вона пропонує скористатися під час розмови з дитиною:

● Розбийте термін «посттравматичний стресовий розлад» на частини. «Посттравматичний стрес» означає «стрес після небезпеки», тому що знаходження в небезпеці викликає стрес. А слово «розлад» означає, що ваше життя розладжується і стає зовсім не таким, яким було до знаходження у небезпеці. 

● Допоможіть дитині зрозуміти, що це поширена реакція на дуже погані переживання. Це трапляється з багатьма іншими чоловіками, не лише з татом.

● Обговоріть, як почувається тато порівняно з тим, що відчувала дитина під час якогось жахливого переживання в минулому. У книзі мама нагадує дитині випадок, коли машина переїхала їхнє кошеня. Це допомагає дитині зрозуміти, що відчуває батько. 

● Поговоріть про деякі симптоми й про те, що таке «симптом». Розкажіть про симптоми застуди – нежить і кашель. Таким чином ви продемонструєте користь від пояснення чогось невідомого, порівнюючи це з чимось відомим. Якщо дитина розуміє, що ці симптоми поширені серед військових, які пережили травму, це допомагає їй трохи подолати переляк. 

● Поясніть, що іноді татові корисно виражати гнів, щоб він міг боротися та залишатися в живих. Багато чого з того, що зробило тата злим під час війни, розлютило б будь-яку людину. Але йому важко позбутися гніву, і, на жаль, «усе зводиться до того, що весь гнів виливається на всіх нас». 

● Поясніть, що члени сім'ї не винні в його гніві й вони не можуть це виправити. Татові доведеться самому з цим упоратися. 

● Розуміння цих речей допомагає членам сім'ї любити батька, поки він проходить цей процес. А поки що завдання дитини полягає в тому, щоб продовжувати залишатися дитиною. 

Це дуже проста й практична книга, і ми рекомендуємо вам її придбати й використовувати зі своїми дітьми молодшого шкільного віку. Пейшенс Мейсон також написала книгу «Чому мама така?» для дітей жінок, учасниць бойових дій, які страждають від бойової психічної травми. 

Поговоріть про почуття

Будь-який конфлікт – чи то війна, чи конфлікти в сім'ї – виштовхує емоції на поверхню. Якщо їх не усвідомлювати і з ними не розбиратися, вони будуть придушуватися й виявлятися пізніше в перетриманому й набагато гіршому вигляді, ніж були спочатку. Доктор Бріджет Кантрел і Чак Дін, автори книги «Траса полігону: до Іраку й назад», дають практичні поради з цього приводу:

«Спробуйте зрозуміти почуття, які стоять за діями дітей, і зодягніть їх у слова. Скажіть їм: «Я розумію, які ти маєш почуття з цього приводу. Розкажи мені про них». Будьте обережні: не намагайтеся сказати замість дітей, що вони відчувають; дозвольте їм самим про це розповісти. Однією дуже хорошою методикою є вираження емоцій за допомогою малювання, музики та акторської гри. Запропонуйте дитині скористатися цими методами, щоб продемонструвати свої почуття (за допомогою цих альтернативних засобів комунікації маленьким дітям легше їх висловити)».

Доктор Ілона Пивар з Національного центру лікування ПТСР, дає такі рекомендації про те, як поговорити з дітьми про їхні почуття: 

«Запропонуйте дітям вільно висловлювати свої тривоги й почуття. Всі діти хочуть брати участь у вирішенні сімейних питань, вони хочуть, щоб їх слухали й розуміли. У них є власні ідеї та почуття, але вони можуть не знати, як їх висловити. “Якщо війна – це погано, то чому мама йде на війну?”. “Якщо війна – це погано, то навіщо люди її влаштовують?”. “А хіба можна вбивати людей?”.

Не бійтеся говорити про свої почуття, навіть якщо ви збентежені або спантеличені. Якщо діти будуть знати, що дорослі з ними відверті й ставляться до них з повагою, вони будуть відчувати себе у безпеці. Робіть усе можливе, навіть якщо ви не знаєте відповідей на всі запитання».

Ніколи не примушуйте дитину говорити про свої почуття. Якщо дитина засмучується, коли ви намагаєтеся змусити її розкритися, облиште цю тему й чекайте більш вдалого моменту пізніше. Завжди є способи допомогти дитині розкритися. Зробіть буденне зауваження про свої власні труднощі чи розчарування через те, що відбувається у вас вдома, але не критикуйте свого чоловіка. Це допоможе вашій дитині усвідомити, що ви ділитеся з ним такими почуттями, і, можливо, ви зрозумієте, що він переживає. Це також допоможе йому зрозуміти, що ви – звичайна людина, здатна плакати й сміятися, і це стає для них прикладом правильного вираження власних почуттів – необхідності говорити про них.

Фізичний контакт

Шукайте можливості заспокоїти та втішити своїх дітей за допомоги фізичного дотику. Маленьких дітей потрібно обіймати, приголублювати й цілувати якомога частіше, щоб виявити свою любов і підтримку. Їм це необхідно, і вони завжди будуть позитивно реагувати, коли відчувають стрес з приводу певних подій. Дітям старшого віку й підліткам теж необхідний фізичний контакт незалежно від того, визнають вони це чи ні! Однак, у випадку з підлітками, головне – це вдалий час («Мамо, ну тільки не перед друзями!») Шукайте способи доторкнутися до них, щоб вони знали, що ви любите їх і намагаєтеся підтримувати з ними контакт. 

Підбадьорюйте своїх дітей

Як ми вже раніше згадували в цій книзі, одним з найбільш складних аспектів будь-якої травми є втрата контролю. Коли у вас вдома домінують симптоми бойової психічної травми, всі члени сім'ї здають частину своєї території, щоб поступитися батькові. Несправедливість цього шкодить дітям. Продумайте способи, за допомогою яких ви можете повернути до їхніх рук частину втраченої влади. 

● Дозволяйте їм приймати рішення щодо того, який одяг носити, що їсти, куди йти під час сімейних прогулянок, яку роботу виконувати по господарству й коли лягати спати (у межах розумного). 

● Призначте їм більш значущі обов'язки по господарству. Попросіть їх приготувати вечерю, допомогти вам у саду або навіть щось відремонтувати. Допоможіть їм зрозуміти, що, роблячи більше, вони допомагають батькові та одне одному. Додайте заохочення на велику суму кишенькових грошей згідно із збільшенням обсягу обов'язків. 

● Запропонуйте їм узяти участь у волонтерських соціальних проектах або в діяльності церкви. Якщо у них буде можливість витратити час та енергію, щоб допомогти іншим людям, вони будуть краще ставитися до самих себе, і це допоможе їм відвести увагу від власних труднощів. 

Зверніться за професійною допомогою

На сьогодні є безліч різних варіантів лікування для постраждалих сімей. Звичайно ж, якщо ваш чоловік звернеться за допомогою і в нього будуть покращення, від цього виграють усі члени сім'ї. Але ви також можете залучити дітей до сімейної терапії (індивідуально, всією родиною або в обох варіантах). Якщо ваш чоловік проходить консультації щодо того, як висловлювати підтримку дітям під час сеансів сімейної терапії, то ці сеанси будуть проходити більш продуктивно. Дітей молодшого віку можна залучити до ігрової терапії. Дітей середнього віку й підлітків варто залучити до підтримуючої терапії. Основна мета – знайти таке місце, де кожна дитина зможе висловити свої потреби.

Джерело: Коли війна приходить в дім, © Кріс і Ранелла Адсит

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ | Коли війна приходить в дім, © Кріс і Ранелла Адсит | Війна і діти

Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога

На цю ж тему

4.08.2021 Війна змінює життя - інтерв'ю з волонтеркою Тетяною Фреїшин, дружиною військовослужбовця

4.08.2021 Подбай про себе – франківський Карітас розпочинає реабілітацію для ветеранів та ветеранок АТО / ООС

5.03.2021 9 порад для простішого повернення з війни в сім’ю

20.10.2020 Я точно впевнений, що не даремно воював...

18.10.2020 Як допомогти військовому повернутися з війни додому