30.12.2017
5660

Як спілкуватися з захисниками після повернення з війни


9 ПРАВИЛ СПІВЖИТТЯ З БІЙЦЯМИ:

1 - Основне – відновити довіру (не брехати, не понтуватися; нічого не обіцяти)

Про війну не говоримо. Це не заборона, просто не треба спеціально про неї нагадувати (ми ж нарощуємо новий ресурс!!). Вони від війни і так втомилися. Якщо боєць захоче – він сам щось розкаже, але навряд чи він захоче це розказувати своїм близьким чи рідним. Він не для того пішов захищати вас від війни, щоб тепер починати про неї розповідати. Тож це краще робити зі спеціалістом відповідного профілю (психологом, психотерапевтом), або якось допомогти йому виразити свій досвід метафорично, наприклад образами і картинами.

Вишивати свого воїна ви навряд чи навчите, але будь-яка художня діяльність дуже допомагає в цій справі. Тим більше, що цим можна займатися навіть вдвох, втрьох, або й цілою родиною.

2 - Не задавати "дурних питань", які зразу в собі передбачають відповідь

Близькі люди зазвичай досить тактовні і такого не запитують, але хто зна? Отож – не можна запитуватися: "Розкажи як там?" ("Поїдь, подивися!"), "Ти вбивав іншу людину?" ("Ні, блін, квіточки збирав"), "І як це – вбивати?" ("А ти спробуй!"), "Ти не міг відкупитися?", "Навіщо ти туди пішов?" ("Щоб захищати тих придурків, які хочуть в тилу за чужою спиною відсидітися!") – і т.д.

3 - Надмірна героїзація воїнів не потрібна.

Варто ставитися до них, як до дорослих людей, притому самому залишаючись дорослим – це важливо. Не понтуватися ("я б теж пішов (пішла) воювати") і не брехати, просто бути собою. Говорити про власний страх – не стидно, страх допомагає вижити. Не боїться тільки дурень. 

4 - Ніякої терапії! Тим більше – непрофесіоналами.

Не намагайтеся ставати своєму чоловікові (сину, брату), психотерапевтом. По-перше – не вдасться, це не так просто – для того треба спеціально вчитися. По-друге – ризикуєте зіпсувати з ним і так хистку, після війни, довіру. По-третє – при роботі за травмою навіть спеціалісти не завжди з нею, травмою, насправді, працюють. Травма має бути переосмислена самою людиною тоді, коли вона до того буде готовою, інакше можна тільки ускладнити ситуацію (загроза ре-травматизації).

Тому наше завдання:

а) допомогти бійцю "забути" війну, відчути себе нарешті в безпеці;

б) дати йому необхідний ресурс для зустрічі з травмою (вище писалося – багато нових вражень, багато роботи з тілом, масажі, ванни, багато подорожей, екскурсій, фізичні навантаження, по можливості – трохи художньої творчості – будь-якої, яка підходить);

в) не заважати йому самому зустрітися зі своєю травмою тоді, коли він сам буде до того готовий.

5 - Дайте йому часу.

В ідеалі завдання процесу відновлення бійця полягає в тому, щоб не просто якось виразити (висловити) травму, але й щоб переосмислити її, навіть якщо це переосмислення відбуватиметься не за день чи за два. Нормальний розвиток ПТСР – це півроку – рік часу, тож треба набратися терпіння.

6 - Змінюватися разом.

Неможливо реабілітувати бійця, якщо не змінити всю його сімейну систему. Але сім’я не має бути ліками, вона не повинна брати на себе роль терапевта, вони повинні змінюватися ВСІ РАЗОМ, а не так, щоб боєць відновлювався за рахунок сім’ї, по суті – травмуючи їх (сім’я після війни повинна знайти нове положення рівноваги, яке би тепер влаштовувало ВСІХ).

7 - Залиште дітей у спокої.

Остерігатися того, щоб не надто навантажувати дітей, типу: "Твій тато герой, тому ти повинен… увіковічнити його життя, вести себе достойно, розповідати всім про нього чи ще там щось подібне" – такого краще не говорити взагалі. Діти й так постраждали, поки тато був на фронті і тепер хочуть просто відпочити, побути просто дітьми.

8 - Зробити з них звичайних людей.

Завдання відновлення військових, повернення їх до мирного життя (їхньої реабілітації), як це не дико звучить, полягає в тому, щоб на виході бійці стали... звичайними людьми. І наше завдання такими їх зробити. Іншими, ніж ті, хто на війні не був, але звичайними. Справжні герої себе ніколи героями не вважають. Вважають якраз звичайними.

9 - Хвалити лише зроблене.

При депресії небезпечно хвалити людину – інколи це може погіршити ситуацію. Так і тут, як це не дивно звучить – можлива і навіть необхідна підтримка дій колишнього бійця, але обережно треба бути з похвалами на адресу його самого.

А то похвалите Ви його, а йому від того ще гірше стане. Наприклад подумає – "Який я герой? Я товариша не врятував! А мав загинути замість нього!" Тобто, якщо вже хвалити – то за те, що він зробив, а не за те, яким він є. Вчинки можна виправляти, це простіше, а себе – практично ні, це важче.

Тому й говоримо ми перш за все про вчинки. Тобто щось, зроблене бійцем, можна і треба хвалити, хоч і не надмірно ("молодець, гарно вийшло!"), а зі своєю особистістю і своїми внутрішніми переживаннями і з тим, яким він є насправді, він вже якось сам розбереться, коли буде до того готовий.


Ну якось так! Удачі всім і натхнення! Не здавайтеся і не сумуйте! Все неодмінно буде добре! 

Ігор Лубківський, психолог, член Української cпілки психотерапевтів, м. Тернопіль

Джерело: https://life.pravda.com.ua/columns/2017/06/29/225002/

___________________________________________

Читайте щоденні новини на сайті "Життя після АТО":

Знайдіть нас у Facebook:
https://www.facebook.com/groups/life.after.ato/

Дякуємо Воїнам за захист!
Хай ваше життя після АТО буде успішним!

******

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога

На цю ж тему

4.08.2021 Війна змінює життя - інтерв'ю з волонтеркою Тетяною Фреїшин, дружиною військовослужбовця

4.08.2021 Подбай про себе – франківський Карітас розпочинає реабілітацію для ветеранів та ветеранок АТО / ООС

5.03.2021 9 порад для простішого повернення з війни в сім’ю

20.10.2020 Я точно впевнений, що не даремно воював...

18.10.2020 Як допомогти військовому повернутися з війни додому

Ми в мережі Facebook

Пошук

Додати інформацію

Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.