4.01.2018
6239

Війна за ветерана. Проблеми соціалізації та адаптації воїнів


Перебудова мислення

«Як випливає з дослідженнь американських та ізраїльських фахівців, депресій, проблем із соціалізацією, роботою, алкоголем в учасників бойових дій після повернення з війни виникає значно більше, ніж ПТСР», – каже в коментарі «Новинарні» психолог Ольга Кухарук, яка працює з учасниками АТО. Вона наголошує на важливості проведення інформаційних кампаній щодо цієї проблематики для суспільства в цілому і громад зокрема.

«Варто усвідомлювати, що під час служби може сформуватися насторожене і, відповідно, трохи зверхнє ставлення до цивільних: мовляв, «вони вважають усіх, хто був в АТО, «хворими»; вони не знають, що таке війна, а я їх захищав». І тоді навіть при великому бажанні повернутися й жити за мирними правилами, важко жити за правилами тих, до кого ставишся зверхньо і насторожено.

І це ставлення формується не на рівному місці. По факту, цивільні часто просто губляться, коли знають, що хтось повернувся «звідти». Починаються тупі запитання, які сприймаються військовими як образа.  Плюс до військових дуже багато уваги і чомусь народ хоче скинути на військового всі проблеми: «коли порядок тут наведете і ціни на комуналку вернете?»

А на перебудову мислення з бойового на цивільне потрібен час. І головне в цей час – аби навколишні усвідомлювали, що це звичайний процес адаптації, а не «хвороба» чи «психи». Тоді й  адаптація відбувається легше», – пояснює Кухарук.

Щодо термінології

Майже всі причетні психологи сходяться на думці: психіку ветерана неможливо відновити до передвоєнного стану, тому термін «психологічна реабілітація» вживати навряд чи коректно. Краще послуговуватися поняттями «психологічно-соціальна адаптація», «абілітація».

Івано-франківський психотерапевт Галина Дичковська в коментарі «Новинарні» додає, що невипадково після повернення з АТО дуже високий відсоток розлучень.

«Хлопці приходять звідти змінені, а дружини за ними не встигають. І замість того, щоб усвідомити: я не встигаю, мені треба трошечки підтягнутися, – дуже часто впадають у претензійність. Вони ображаються на чоловіків, чоловіки ображаються, що їх не розуміють…» – констатує Дичковська.

І наводить цікавий приклад: «Коли в 30-х роках набула популярності система «Анонімних алкоголіків», вони зіштовхнулися з дивною ситуацією. Якщо раніше сім’ї, де чоловік пив, якось трималися, то після того, як чоловіки кидали пити, – почали масово розпадатися. Бо чоловік змінився! І тоді «АА» запустили паралельну програму для сімей алкоголіків. Щоб люди змінювалися паралельно. І сім’ї отримували шанс. Із сім’ями військових треба працювати так само».

«Це надзвичайно важливо – проводити роботу з сім’ями, щоб вони були готові до можливих проблем після повернення бійця і могли його підтримати», – погоджується Ольга Кухарук.

Проблема нескоординованості

Та все ж головна державна проблема в питанні психологічної реабілітації ветеранів війни – це відсутність комплексного, системного й скоординованого між усіма профільними відомствами підходу.

«Кожен тягне ковдру на себе. Наприклад, медики не хочуть, щоб психологи лізли в їхню парафію. Вони вважають, що є медична реабілітація, і вони нею займаються. Але психологічна тема там не розглядається. Ми взагалі з поняттям психологічної реабілітації досі ніколи не стикалися. Завжди «реабілітація» була поняттям медицини – після травми поставити на ноги», – визнає в коментарі «Новинарні» військовий психолог Ольга Швець, яка постійно працює з військовослужбовцями в зоні АТО та надає приватні консультації тим, хто вже звільнився з лав ЗСУ.

«Так, є клінічні психологи, але це більше психіатри, тобто людина до них потрапляє, коли в неї вже явні проблеми. У наших госпіталях ідеться найчастіше про білу гарячку від зловживання спиртними напоями або наслідки після важкої контузії», – каже Ольга. Тоді як, за її словами, зараз на першому плані за важливістю – психологічне відновлення й соціальна адаптація учасників бойових дій.

«Лякалки» про ПТСР, який усіх захлесне і «будуть висіти на кожному дереві» – це все маячня. Тому що 70% військовослужбовців можуть справитися з тими психологічними моментами, які вони відчували на фронті. Значно більше на них більше впливають соціальні питання, з якими вони стикаються після повернення – соціальна незахищеність, відчуття, ніби те, за що вони боролися, нікому не потрібно. І вони нікому не потрібні», – наголошує пані Ольга.

А як інакше може почуватися людина, коли з передової повертається в суспільство, де мусить бігати по якихось інстанціях і вибивати законно передбачені пільги?

До того ж усі фахівці, які працюють із учасниками АТО, зазначають: близько 80% бійців після повернення втрачають роботу. Їх або під певною причиною звільняють, або вони самі, змінивши ставлення до життя і майбутнього, більше не хочуть займатися тим, чим до війни, натомість виходять за межі, на інший рівень.

І це – додаткова гирька на шальці «підстави для впадання в депресію».

А належної підтримки в цей момент людина зазвичай не отримує. Ні від сім’ї, яку ніхто не навчив, як поводитися з чоловіком-сином-батьком, що прийшов з війни «інакшим». Ні від держави, яка ще лише розробляє програми й методики.

«Після року постійного напруження боєць виснажений не лише фізично, а й психологічно та емоційно. І коли він приходить додому, те навантаження, яке накопичувалося протягом щоденної напруги, прориває, людина здувається, як повітряна кулька. Усі можливі нервові зриви, проблеми в сім’ї, якась неадекватна поведінка – це наслідок того, що цю людину належним чином не зустріли й не дали їй можливості відновитися», – пояснює Ольга Швець.

Психолог наголошує: для психологічної реабілітації УБД надзвичайно важливий належний соціальний захист.

«Дуже добрий приклад – Ізраїль. Коли людина стає військовослужбовцем, бере участь у бойових діях, то за нею і за її сім’єю закріплюється соціальний працівник. І солдат знає, що якщо з ним щось станеться, то є особа, яка все проконтролює – збере потрібні папери для лікування, пільг, інших потреб, у тому числі й для його сім’ї.

У нас би теж можна було таке зробити, адже в кожному районі міста є соціальна служба. Ну скільки тих АТОшників у районі? Треба їх розподілити по соціальних працівниках. І ветеран знатиме, що як треба, то є людина, яка йому скаже: так, тобі треба до психолога – у нас є такі-то психологічні центри, тобі треба в лікарню – в нас такі-то лікарні можуть надати тобі допомогу…»

За словами пані Швець, той факт, що виділені для бійців АТО санаторії – хай які вже є – заповнені лише на 30%, це значною мірою питання непоінформованості АТОвців та їхніх сімей. Більшість із них навіть не знає, що має право раз на рік усією сім’єю оздоровитися в такому закладі. А соцпрацівника, який би підказав і спрямував, немає.

Ольга Швець, яка працює в системі Генштабу, висловлює особисту думку: Україні потрібна комплексна міжгалузева програма реабілітації учасників АТО. Адже розділити питання соціального захисту, психологічної та медичної допомоги інколи дуже складно.

Над матеріалом працювали: Дмитро Лиховій, Леся Шовкун, Богдана Лиховій

Джерело: https://novynarnia.com/2016/12/30/viyna-za-veterana-yak-suspilstvo-y-derzhava-boryutsya-za-psihologichnu-adaptatsiyu-uchasnikiv-ato/

___________________________________________

Читайте щоденні новини на сайті "Життя після АТО":

Знайдіть нас у Facebook:
https://www.facebook.com/groups/life.after.ato/

Дякуємо Воїнам за захист!
Хай ваше життя після АТО буде успішним!

******

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога

На цю ж тему

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Робота на заводі

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Будівництво

25.02.2022 Якщо не буде мобільного зв'язку

25.02.2022 Увага! Києво-Святошинський ЦСПР працює у звичайному режимі

22.02.2022 ВАКАНСІЯ для учасника АТО - Комірник

Ми в мережі Facebook

Пошук

Додати інформацію

Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.