Люди зустрічали того, хто заплатив за їх спокій та життя. Люди зустрічали свого солдата. Сергій Олексійович Сергієнко (позивний "Полтава")

Звикнути до війни неможливо, вона усередині кожного. І одного дня вона може завітати до вашого міста, містечка чи села у вигляді мікроавтобуса з темними вікнами, на лобовому склі якого буде білий аркуш, а на ньому - три страшні цифри.

Ось вона і завітала до одного села, і люди, справжні люди, для яких слово "війна" не є порожнім звуком, опускалися на коліна та не стримували сліз, зустрічаючи того, чия душа злетіла у зимове небо самотнім птахом.

Люди зустрічали того, хто заплатив за їх спокій та життя. Люди зустрічали свого солдата.

Сергій Олексійович Сергієнко (позивний Полтава) народився 22.07.1988 року у селі Новоаврамівка Хорольського району Полтавської області.

Закінчивши 11 класів Новоаврамівської гімназії, 2006 року вступив до Хомутецького зооветеринарного технікуму, у якому отримав фах "ветеринарний фельдшер". Працював за спеціальністю в агрохолдингу "Астарта" та оператором на молокоблоці.

Він сам себе назвивав не "Сергій", не "Сергійко", а "Сергій Олексійович" через величезну повагу до свого батька, якого він рано втратив, але не втратив великої любові до тата, який навчив його цінувати життя та завжди залишатись людиною.

З дитинства завжди був поруч із батьками в усіх справах, ніколи не залишав свою родину без допомоги і підтримки, не цурався ніякої роботи. Скрізь потрібні були його робочі руки: і вдома по господарству, і у будівельній бригаді, і на місцевій тваринницькій фермі, де залюбки з друзями випасали худобу.

Сергій Олексійович з дитинства дуже любив історичну літературу, зачитувався нею, постійно ковтаючи одну книжку за іншою. Також захоплювався футболом та комп'ютерами.

Завжди залишався приємним у спілкуванні, щирим та добрим, звичайним сільським хлопцем, який усіма силами дбав про свою родину та дорожив друзями, яких у нього було багато через те, що душа його була незаплямована жорстокістю та нагадувала криницю, наповненою чистою та прозорою, мов сльоза, водою.

27.10.2016 року він підписав із ЗСУ контракт.

Солдат, снайпер 1-го відділення взводу снайперів 54-ї окремої механізованої бригади.

Навіть на війні Сергій Олексійович ніколи не впадав у депресію, стан пригнічення був йому незнайомий, він запам'ятався побратимам, як дуже гарна та світла людина, захоплювався на війні фізичною культурою, багато часу проводив за тренуваннями, у нього ще була така особлива риса: він ставив перед собою майже неможливі цілі, а потім випробовував різні варіанти їх досягнення, завжди шукав кращий шлях з тих, що міг зробити.

Загинув 22 січня о 7.45 в районі Світлодарської Дуги внаслідок осколкових поранень, отриманих під час обстрілу взводного опорного пункту з 82-мм мінометів. Сергія Олексійовича не встигли довезти до лікарні, дорогою його серце зупинилось.

Поховали його 24 січня, у рідному селі. У нього залишились мати та дві сестри.

Головним ворогом людської пам'яті є знеособленість. Суха статистика не в змозі розкрити життєві шляхи загиблих у боях та під обстрілами воїнів. Адже війна не спиняється, і вона продовжує жити усередині всіх тих, чиї серця здригаються кожного разу від звісток про безповоротні втрати серед наших бійців.

Серед хлопців, які не пускають війну далі. Мулярів, айтішників та ветеринарів. Кулеметників, стрільців та снайперів. Закоханих, одружених та сиріт.

Наших захисників, звичайних незвичайних хлопців із українських міст, містечок та сіл.

Джерело: Ян Осока, facebook

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

На цю ж тему

4.08.2021 Війна змінює життя - інтерв'ю з волонтеркою Тетяною Фреїшин, дружиною військовослужбовця

4.08.2021 Подбай про себе – франківський Карітас розпочинає реабілітацію для ветеранів та ветеранок АТО / ООС

5.03.2021 9 порад для простішого повернення з війни в сім’ю

20.10.2020 Я точно впевнений, що не даремно воював...

18.10.2020 Як допомогти військовому повернутися з війни додому