«Алло, психолог? Мені потрібна допомога!»

До психологів громадського об’єднання «Психологічна кризова служба» щотижня звертається близько тисячі бійців-учасників АТО та членів їхніх сімей.

Темного вечора до окремого намету польового табору прокрадався зовсім юний молодший лейтенант. Він не боявся людей у наметі, але дуже не хотів, щоб його побачив хтось із командування частини або, борони Боже, його підлеглі. День тому він за наказом ротного зайняв силами свого взводу покинутий бойовиками блокпост. Це сталося на початку війни на Сході України. Всі офіцери, сержанти і солдати були з числа мобілізованих. З бойовим досвідом — нікого. Кинджальний вогонь ворога по взводу із найближчої лісосмуги відразу «викосив» майже третину підрозділу. Вбитих не було, але бійці запанікували, залягли хто де і навіть не стріляли у відповідь.

Офіцеру вдалося вивести поранених і вцілілих підлеглих у безпечніше місце. Однак при відході двох його хлопців застрелив ворожий снайпер. Тіла загиблих українці забрали із собою, донесли на руках до тилових криївок. От там його взвод і «забузив». Приголомшені, розгублені й агресивні солдати вигнали офіцера зі свого намету…

Офіцери батальйону очікували приїзду командира бригади. Тим часом вони намагались провести до бійців волонтерів-психологів, які самі просилися поговорити з хлопцями. Тим також не пощастило: «Ми вам що — божевільні? Які в біса психологи, ідіть геть», — волали з намету.

Тому ввечері до волонтерів і прокрався молодший лейтенант Сашко Т. Він ніяковів перед старшими за нього жінками-психологами, довго не наважувався говорити. Та не витримав:

— Допоможіть мені, будь-ласка! Я закінчив військову кафедру, у війську не служив ні дня! Я не знаю, що мені робити зі взводом, я хлопців просто боюся…

Цю історію при нашій зустрічі мені розповідає координатор громадського об’єднання «Психологічна кризова служба» Ганна Статівка.

— Ганно, як ваша група взагалі опинилась у зоні бойових дій у той період війни?

— На прохання у той час командира 93-ї окремої механізованої бригади полковника Олега Мікаца. Наша служба народжувалась на Майдані з десяти фахових психологів. Спочатку майданівці через традиційну на пострадянському просторі недовіру до психологів нас сприймали навіть дещо ворожо. Бо й досі в нашому суспільстві існує такий собі штамп: психолог — це «дорога у дурдом», а візит до нього — визнання власної неповноцінності. Однак вже за тиждень, коли психіатричні лікарні Києва відмовилися приймати людей з важкими психологічними травмами, вони потягнулися до нас самі. Незабаром ми мали, я цим пишаюсь, доволі хорошу репутацію. Через «сарафанне радіо» про нас дізналися в добровольчих батальйонах і підрозділах Збройних Сил. Командир бригади Олег Мікац знайшов наші контактні телефони і запросив нас у бригаду.

— Тобто комбриг побачив велику необхідність у вашій присутності серед бойових порядків?

— Хвала його розуму та волі! Тоді бригада, як і вся армія, мала лічені одиниці психологів-практиків. Але й серед них мало хто знав про бойовий стрес, бойові психологічні травми або бойовий посттравматичний стресовий розлад. Майже не підготовлені мобілізовані часто відразу потрапляли під обстріли з «Градів». Побувавши під частими і потужними обстрілами, чимало бійців були у важкому психологічному стані. А комбриг у такій обстановці зреагував на очевидні виклики. Судіть по історії з цим взводом, він був у нас першим «груповим пацієнтом». Ми тоді 5 днів працювали з усіма хлопцями і командиром взводу. Пізніше я цікавилась долею підрозділу. Командир розповів, що той взвод став одним з найміцніших на чолі з тим же лейтенантом.

— Знаю, ваша служба активно співпрацює з Міністерством оборони…

— Ми маємо офіційну угоду з міністерством. Спільно з офіцерами Управління психологічного забезпечення Головного управління по роботі з особовим складом служба працює в зоні проведення АТО, у навчальних центрах. Ми маємо власні напрацьовані методики і користуємось багатим досвідом ізраїльтян та американців. Активно підтримує нас українська фундація Канади. Величезну допомогу надає помічник Міністра оборони України Тетяна Ричкова. Вона курирує поточні проекти з психологічної допомоги і реабілітації.

— Який з цих проектів ви б виділили?

— На мою думку, створення при Міністерстві оборони єдиної «гарячої» лінії психологічної допомоги учасникам АТО та членам їхніх сімей» для всієї країни. Про актуальність теми можна судити за статистикою звернень. Наша спілка нараховує 500 офіційних членів. Активно практикують 300 із них. Всі вони — кваліфіковані та сертифіковані психологи, кожен має неабиякий досвід роботи з питань бойових психологічних травм і розладів, посттравматичної реабілітації. Кожен з нас за тиждень надає консультації щонайменше двом-трьом фронтовикам або їхнім родинам. Тобто ми маємо до тисячі звернень про допомогу на тиждень і до чотирьох тисяч на місяць. Ми надаємо людям важливу допомогу, вони вже розуміють, що ми не «мізкоправи», а друзі-помічники.

Віктор ШЕВЧЕНКО

До уваги військовослужбовців!

З питань психологічної допомоги ви можете звернутися на «гарячі» лінії:

— ГО «Психологічна кризова служба»: 050–025–63–17, 066–142–12–17.

— психологічної підтримки учасників АТО та членів їхніх сімей при Дніпропетровській ОДА: 0–800–505–085.

Джерело: Народна Армія

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога

На цю ж тему

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Робота на заводі

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Будівництво

25.02.2022 Якщо не буде мобільного зв'язку

25.02.2022 Увага! Києво-Святошинський ЦСПР працює у звичайному режимі

22.02.2022 ВАКАНСІЯ для учасника АТО - Комірник