Дружина учасника АТО: взяти себе в руки і діяти конструктивно, підтримуючи свого чоловіка
Відпускати – складно, але найскладніше
настає потім, коли потече кран на кухні чи перегорить лампочка. Тільки в цей
момент ти розумієш, що речі, які раніше робились самі по собі, тепер маєш
робити ти, і той, хто викидав сміття, вигулював собаку, діставав до верхньої
полиці шафи – він далеко. А ще – дома така тиша, цвинтарна тиша ввечері, коли
ти приходиш з роботи, в холодну і пусту квартиру. Це добре, коли є діти, коли є
для кого жити, готувати і прибирати. Ти маєш якийсь сенс існування, якір, що
тримає тебе в цивілізації, в житті, коли окрім «хочу», існує так іноді потрібне
«треба».
А телевізор, інтернет і радіо насипають новин: котли, втрати, поранені і вбиті.
Ласі до сенсацій журналісти хоронять цілу бригаду, тим часом як «під роздачу»
потрапила лише рота, трагічним голосом ведучий із чортового ящика в подробицях
і деталях розповідає, як «героїчно» ми втратили кількох «наших хоробрих
воїнів». Телевізор мовчить про те, що «хоробрі воїни» були у вісімнядцятий
туман п’яні і знехтували звичайними заходами безпеки.
Телевізор мовчить про те, як тим часом прості телефоністи з поварами надавали
епічних лящів
супротивнику, закопавши пару десятків супостатів, таких же кривих і недолугих,
тупо подавивши їх танковими гусеницями, телевізору не цікаво розповідати про наші
перемоги, бо рейтингів на цьому не заробиш...
А твоя надія та опора, чи можливо, головна помилка життя, але все одно твоя в
нечастих телефонних розмовах розповідає тобі, що нічого не трапляється, що він
чистить картоплю і навіть не знає, де той ворог. Тобі не видно, як затуляє
слухавку, заглушуючи стрілянину, його обпечена об гаряче дуло гармати рука, він
не скаже тобі про біль в спині від незручного бронежилета, він береже тебе і не
розуміє, що краще б він в подробицях розповів, як тримав нутрощі пораненого
товариша, чи як незручно пересиджувати артобстріл в ямі з лайном. Він,
обмежуючись загальними фразами, намагається заспокоїти тебе, довести, що все
нормально.
Чоловіки не плачуть і не бояться. Цей постулат заправляли в наші мізки все
життя. Ніхто не пояснював ні в школі, ані у військовий учебці важливого
моменту, що страх – твій друг і оберіг, і ти маєш з ним дружити. І твій чоловік
– твоя найближча людина, той, хто бачив тебе вранці і ненафарбованою, він
ніколи не скаже тобі, що вчора, коли бабахнуло зовсім поруч, він просто
обпісявся, не кинув позицій і не втік, ні, але саме в цей момент йому хотілось
плакати і кликати маму…
Є два види поведінки: можна битися головою об стіну, жаліти себе і клясти долю,
а можна взяти себе в руки і діяти конструктивно, підтримуючи свого чоловіка
словом, вирішенням організаційних питань, налагодженням доставки допомоги на
фронт або ж просто – листом чи світлиною.
Адже іноді чоловікові треба просто дати можливість сконцентруватися на війні.
Все одно виносити сміття по телефону ще ніхто не навчився...
Психологічна підтримка дружин учасників АТО - безкоштовна.
"Вільний вибір"
http://vvybir.org.ua/
(063) 646-49-91 (з 10-00 до 17-00)
Джерело:
___________________________________________
Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ
Позначки: адаптація після війни | психологічна допомога
На цю ж тему
4.08.2021 Війна змінює життя - інтерв'ю з волонтеркою Тетяною Фреїшин, дружиною військовослужбовця
4.08.2021 Подбай про себе – франківський Карітас розпочинає реабілітацію для ветеранів та ветеранок АТО / ООС
5.03.2021 9 порад для простішого повернення з війни в сім’ю
20.10.2020 Я точно впевнений, що не даремно воював...
18.10.2020 Як допомогти військовому повернутися з війни додому
Пошук
Останні дописи
Додати інформацію
Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.