Хто такий ВЕТЕРАН

В стародавньому Римі солдат, який відслужив термін у війську або у флоті. Надалі стало використовуватися в різних країнах для позначення військовослужбовця, що вийшов у відставку , зазвичай той, котрий брав участь у воєнних діях. Ветеран (лат. Veteranus – від vetus – старий) – досвідчений, бувалий воїн, що брав участь у багатьох боях.

В античному Римі ветеранами називалися солдати, які відслужили термін мінімум в 20 років і були звільнені або залишалися при війську. Військове мистецтво ветеранських легіонів Цезаря, так званих «залізних воїнів», широко славилося.

У той час, як в республіканському Римі у воєнний час утворилася громадянська армія, яку після війни відразу ж розпускали, у другому і першому столітті до нашої ери поступово переходили до створення постійного контрактного війська і флоту. Солдати-професіонали після виконання контракту наділялися землею (в Італії та провінціях) або отримували грошову винагороду, а також права римського громадянина (ті, які його не мали), звільнялися від повинностей.

Військова служба завжди була сповнена поневірянь і злигоднів. Щоб забезпечити високий бойовий дух діючої армії, римські імператори приділяли велику увагу тому, що в сучасному світі називається соціальним забезпеченням. Військовослужбовці, котрі виходили у відставку отримували солідну матеріальну винагороду і певні зміни свого громадянського статусу. Цих привілеїв цілком вистачало, щоб зайняти гідне місце в суспільстві. В результаті римські ветерани. що розселилися по імперії, ставали своєрідним цементом, який скріплював величезну державу воєдино.

Статус ветерана

Категорія ветеранів з’явилася в римській армії при її переході на професійну основу. Прагнучи збільшити престиж військової служби, імператори наділяли відставних солдатів поруч привілеїв – наприклад, звільняли самих ветеранів та членів їх сімей від сплати всіх податків і виконання муніципальних обов’язків. Після закінчення служби ветерани отримували дозвіл вступати в офіційний шлюб, а діти, що з’явилися у них до цього часу, набували законний статус і могли успадковувати майно своїх батьків. Ветерани, що служили в допоміжних загонах, отримували римське громадянство для себе і членів своєї сім’ї. У провінціях, де вони оселялися, ветерани ставали верхівкою місцевої громади і становили основу для політики романізації. Діти ветеранів становили значну частину новобранців в римській армії.

Грецький історик Полібій повідомляв, що римські громадяни зобов’язані служити в армії до 46-річного віку і на протязі цього терміну повинні зробити 10 походів в кінноті або 20 в піхоті. На практиці навіть в середині II ст. до н.е. громадяни зазвичай служили в армії протягом 4-6 років, після чого демобілізуватись і виходили у відставку, а на службу приходило більше молоде поповнення. Набагато довше служили добровольці, які обирали кар’єру професійних військових. Серед них було чимало бідняків, що втратили землю, для яких військова служба була основним джерелом доходу і життєвих перспектив. Відомим прикладом був Спурій Лігустін, який зі своїх 50 років життя прослужив 22 роки спочатку на посаді солдата, а потім центуріона.

Зі збільшенням розмірів Римської імперії зростала кількість призваних до армії військовозобов’язаних. Якщо на початку II ст. до н.е. військова служба охоплювала приблизно чверть дорослого населення Риму та Італії, то в середині I ст. до н.е. від третини до половини римлян мали за плечима досвід військової служби. В епоху громадянських воєн сталася пролетаризація римської армії, в якій серед солдатів сильно зріс відсоток незаможних. Йдучи за своїм полководцем в вогонь і в воду, солдати сподівалися надалі з його заступництвом поліпшити своє матеріальне становище. У свою чергу, амбітні воєначальники, домігшись відданості армії обіцянками земельних роздач, могли тепер вести її проти будь-якого супротивника, навіть проти Республіки.

Найбільш бажаними нагородами для солдатів були гроші і земля. Сукупно, за оцінками сучасних істориків, за час від правління Сулли до Августа земельні наділи в Італії отримали приблизно півмільйона ветеранів. Це стало найбільшим перерозподілом земельної власності з моменту римського завоювання.

Зазвичай військове командування прагнуло затримати солдатів при виході у відставку. З цією метою демобілізацію проводили раз на два роки, тому приблизно половині ветеранів доводилося служити зайвий рік. Цей звичай зберігався до початку III ст., Коли демобілізація стала проводитися щорічно, а термін служби для всіх солдатів склав 26 років.

Відставка, права і привілеї ветеранів

Права ветеранів гарантувалися виданим Августом едиктом. Ветерани, а також члени їхніх сімей, батьки, дружини і діти, отримували звільнення від всіх прямих податків (податку на спадщину і податку на відпуск рабів), а після 83 р н.е. вони також не платили непрямих податків, включаючи портові та дорожні збори. Вони також звільнялися від виконання всіх муніципальних повинностей (без шкоди для заняття жрецьких або адміністративних посад), за винятком тих з них, які вони були згодні прийняти на себе добровільно.

Вихід у відставку після повної вислуги років супроводжувався отриманням земельного наділу для ведення сільського господарства або виплатою великого грошового подарунка, еквівалентного сумі платні за 10 років служби. Ветерани також отримували конубій, тобто дозвіл на вступ до шлюбу або законне оформлення відносин з фактичною співмешканкою, а також римське громадянство для прижитих раніше дітей. Разом з римським громадянством право конубія надавалося також ветеранам допоміжних загонів.

Спадкоємці Августа регулярно підтверджували ці привілеї без значних змін, але при цьому намагалися регламентувати їхній характер і умови застосування. Так, з часом виникло розрізнення привілеїв ветеранів преторіанської гвардії, легіонів, допоміжних військ і флоту, привілеїв різних видів майна ветерана, привілеїв, пов’язаних з відмінностями числа вислуженних років і різновидів відставки.

 Римський юрист Луцій Емілій Макр, що жив в середині III ст. у 2-й книзі своєї роботи «Про військову справу» писав: «Існують три основні види відставки: почесна, причинна і ганьбою. Почесна дається при вислузі повного терміну служби, причинна [має місце в тих випадках], коли військовослужбовець оголошується більше непридатним  до військової служби внаслідок фізичного або психічного захворювання; ганебна настає тоді, коли військовослужбовець звільняється від присяги внаслідок вчиненого ним злочину».

Почесна відставка (honesta missio) включала отримання привілеїв в найбільш повному обсязі. Престиж почесною відставки простежується в поширеному прагненні ветеранів зафіксувати її в своїй надгробній епітафії. Іноді повна формула надання почесною відставки (missus honesta missione) в написах скорочується до короткої M.H.M.

Причинна відставка (causa missio), наприклад через поранення або через хворобу, більшу частину часу також супроводжувалася отриманням повного обсягу прав. Існує велика кількість написів, укладачі яких свідомо є одержувачами причинної відставки і, тим не менш, вказують честь бути відзначеними honesta missio.

Згодом римські юристи стали проводити розрізнення між двома видами відставки. Ветеран, який бездоганно прослужив в армії протягом 20 років і отримав причинну відставку, міг отримати повний обсяг привілеїв і виплат, так само якщо б він удостоївся почесної відставки. Якщо він не встиг до того моменту відслужити встановлений 20-річний термін, він отримував урізані пільги, розраховані пропорційно від вислуженного терміну.

Ветерани і романізація провінцій

Ветерани відігравали важливу роль у культурный та соціальный романізації провінцій. Проникаючи в соціальне середовище, заводячи необхідні зв’язки з місцевою аристократією, укладаючи змішані шлюби і заводячи спільних дітей, ветерани тим самим створювали основу романізованого прошарку на території провінцій. Завдяки їхній творчій діяльності, в провінціях затверджувалися римські порядки, характерний спосіб життя, ведення господарства за римським зразком. Також відбувалося поширення латинської мови, оскільки латина у військовому середовищі була основним засобом спілкування. На ній велося судочинство, укладалися торговельні угоди і здійснювалося адміністративне управління.

Джерело: Військовий навігатор України

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ

Позначки: про нашу армію

На цю ж тему

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Робота на заводі

26.06.2022 Робота в Польщі для чоловіків - Будівництво

25.02.2022 Якщо не буде мобільного зв'язку

25.02.2022 Увага! Києво-Святошинський ЦСПР працює у звичайному режимі

22.02.2022 ВАКАНСІЯ для учасника АТО - Комірник