9.02.2018
576

Петро Вдовкін: "Не питайте про війну. Прийде час, і людина, якщо захоче, розкаже сама"


Керівник вінницької "Психологічної кризової cлужби" каже, що торік на організацію і надання психологічної допомоги учасникам АТО і членам їх сімей в Україні було виділено 51 млн.грн., але відповідної загальнодержавної програми досі немає

Петро Вдовкін - голова відокремленого підрозділу громадської організації "Українська асоціація фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій" у Вінницькій області, скорочено "Психологічна кризова служба". Він надає допомогу переселенцям, військовим, що перебували у зоні АТО, членам їх родин. Упевнений, що для повноцінного повернення до мирного життя, кожен, хто брав участь у бойових діях, має пройти психологічну реабілітацію.

Про роботу психологів вінницької "Психологічної кризової служби" і про те, що потрібно зробити, аби військові змогли подолати так званий "синдром АТО" і "залишитись у строю" у мирному житті, Петро Вдовкін розповів "Місту".

- Про вашу громадську організацію можна сказати, що вона "народжена революцією".

- Саме так. "Психологічна кризова служба " - це всеукраїнська організація, яка виросла із громадської ініціативи "Психологічна служба Майдану". Психологи і психотерапевти, які надавали допомогу під час протестних акцій, об'єднались для подальшої роботи.

- Надання психологічної допомоги майданівцям - маловідома сторінка історії. Можливо, Ви розповісте про це більш докладно?

- Ми працювали як у Києві, так і у Вінниці, також надавали психологічну допомогу дистанційно - телефоном, скайпом. До речі, нині ми також використовуємо сучасні методи комунікацій для роботи із пацієнтами. Під час роботи із майданівцями психологи стикнутися із нетиповими для мирного часу проблемами. Доводилось працювати із людьми, які стали свідками розстрілу на Інститутській, пожежі у будинку профспілок, травмованими, пораненими... Деякі активісти були пригнічені, інші, навпаки, були у стані ейфорії, що теж свідчення пережитого стресу. Можна сказати, що цим людям ми надавали першу психологічну допомогу. Окрема група - це родини, члени сімей яких так і не повернулися із Майдану. Я маю на увазі не загиблих, а зниклих безвісти. Таких родин у Вінниці чотири, принаймі, я знаю саме стільки, надавав їм психологічну допомогу. Працювали із сім'ями, рідні яких померли вже після революції. Наприклад, була у нас така історія - майданівець після переохолодження захворів на запалення легенів і помер. Близькі не могли змиритися із цією втратою і картали себе за смерть рідної людини.

- На жаль, ці люди так і залишились "невідомими солдатами" революції. Ви, як психолог, можете пояснити, чому в Україні так швидко перегорнули сторінку історії, пов'язану із Майданом?

- Ті події в Україні розгорталися із шаленою швидкістю. Суспільство не встигло оговтатись від першої хвилі буремних подій, як сталася окупація Криму, розпочалась війна на Донбасі і стрімкі соціальні-політичні зміни у країні. Ось я, наприклад, довгі роки займався проблемами алкоголізму і наркоманії, працював із сімейними агресорами. У моїй роботі була сталість і певна передбачуваність. Після Майдану все змінилось, час ніби прискорився. Потрібно було блискавично реагувати на суспільні виклики, і психологи "Кризової служби" змогли швидко включитися у роботу. В березні розпочалась анексія Криму, а у квітні ми вже почали працювати із переселенцями. У квітні оголосили АТО, а у травні до нас вже зверталися донеччани.

- Чим особливим запам'яталась робота із переселенцями?

- Переселенців нам направляли соціальні служби, зокрема Вінницький міський центр для сім'ї, дітей і молоді, із яким я довгий час співпрацював. Через конфіденційність я можу поділитися лише певними спостереженнями - жодних конкретних історій. Донеччани були доволі стурбовані стрімкими змінами у своєму житті. Багато хто із них пережив обстріли й інші жахи війни. Такі чинники, як невизначеність у своєму майбутньому, втрата майна і оточення, неочікувана зміни місця проживання, інша ментальність давалися узнаки. При спілкуванні із ними відчувалось бажання виговоритися і отримати допомогу, з одного боку, а із іншого - напруга і недовіра, викликана впливом російської пропагандистської машини. Переселенці із Криму мають свої національні і релігійні традиції, для жінок і дітей слово чоловіка і батька - закон, тож без їх дозволу до психолога ніхто не йшов. Потрібно було шукати певний підхід. Для нас це був дуже цікавий досвід. До речі, переселенці із Криму дуже швидко згуртувались і створили свої громадські організації, самостійно почали розв’язувати проблеми. Загалом ми надали допомогу 60 сім'ям вимушених переселенців, провели 140 консультацій. Правда, зателефонували і подякували за допомогу мені лише раз - дівчинка-підліток із Донецька.

- Розповісте її історію?

- Звичайна історія, батьки у пошуках роботи, коштів на оренду житла немає. Взаємостосунки із однокурсниками не складаються, непорозуміння, агресія, недовіра. Хочеться сподіватися, що й для інших консультації не пройшли марно.

- Крім переселенців, Ви надавали допомогу учасникам бойових дій, зокрема пораненим, що проходять лікування у шпиталі Вінницького військово-медичного клінічного центру?

- Так. Але хочу сказати кілька слів про загальну ситуацію, яка тоді була у клінічному центрі. Перші поранені справили справжній шок на всіх, війна стала ніби ближчою і торкнулася кожного вінничанина. Першими це відчули медики. Значно збільшилось навантаження на персонал. Лікарям довелось працювати із великою кількістю пацієнтів зі складними пораненнями. Ситуація була стресова. Проявивши ініціативу, ми активно почали там працювати, але доволі швидко отримали заборону від керівництва військово-медичного центру. Я підтримав це рішення. Не можна для допомоги пораненим допускати будь-кого. Важливо, щоб до надання психологічної допомоги військовим залучались тільки психологи, які отримали відповідну додаткову освіту. Зазначу, що питання доволі швидко було вирішено. Ми офіційно уклали угоду із Соціально психологічним центром МОЗ України і Військово-медичним департаментом Міністерства оборони про надання психологічної допомоги військовим. Підписання угоди із Міноборони не лише дає право на надання психологічної допомоги учасникам бойових дій, але й свідчить про потребу у нашій роботі.

- Є певна державна структура, яка надає допомогу учасникам АТО і членам їх сімей?

- Не секрет, що основну частину роботи у цьому взяли психологи-волонтери, зокрема "Психологічної кризової служби". При Міноборони діє соціально-психологічний центр, у військових частинах також створені посади психолога, своїх психологів мають місцеві управління ДСНС і МВС, також ще кілька громадських організацій, у яких переважно працюють психологи, які починали свою діяльність у кризовій службі. Зазначу, що фахівців із певною освітою і досвідом роботи катастрофічно не вистачає. Наприклад, у закладах, де проходять реабілітацію учасники АТО, офіційно працюють 2-3 психологи на 200-300 осіб. Вони фізично не можуть надати психологічну допомогу такій кількості людей за декілька тижнів. У 2015 році Уряд надав 51 млн.грн. на організацію і надання психологічної допомоги учасникам АТО і членам їх сімей. Але загальнодержавної програми, яка б організовувала психологічну допомогу, на сьогодні немає, фахівці, які мають досвід роботи із військовими, у більшості не залучені до роботи. На мій погляд, гроші виділені на психологічну реабілітацію витрачаються неефективно.

- Ви зазначили, що військових психологів мало. Де здобули фахову підготовку?

- У минулому році "Психологічну кризову службу" прийняли у члени міжнародної організації "Європейська спільнота із вивчення травматичного стресу (ESTSS)", тобто наша організація визнана спільнотою професіоналів, що відповідає міжнародному рівню. Членство у цій організації дає можливість отримувати освіту за європейськими стандартами надання психологічної і психотерапевтичної допомоги, брати участь у міжнародних навчаючих проектах і програмах із подолання наслідків психотравмуючих подій. Психологи нашої служби пройшли спеціалізоване навчання у Єльському університеті США, брали участь у семінарах фахівців із Ізраїлю і інших країн. Я не був серед тих, хто поїхав до Америки, але вже пройшов навчання за цією програмою в Україні. Велике враження на мене також справив семінар Роджерса Соломона, знаного у всьому світі психолога, психотерапевта, який працює із поліцейськими і військовими, розробляє програми психологічної допомоги для військових, які зазнають психотравми під час виконання своїх обов'язків. Нині наші фахівці мають великий практичний досвід, а професійному вигорянню запобігає участь у супервізійних і інтервізійних групах.

- Є певна суспільна дискусія щодо того, чи потрібна психологічна допомога усім учасникам бойових дій, чи вона має надаватися адресно. Яка Ваша думка?

- Я впевнений, що в Україні потрібно налагодити систему соціальної адаптації і реабілітації, таку, зокрема, як у Ізраїлі - країні, ситуація у якій сьогодні доволі схожа на нашу. Там триває затяжний конфлікт, який доволі часто загострюється і переростає у військове протистояння. Зазначу, що у Ізраїлі служать як чоловіки, так і жінки. Психологи надають допомогу не лише під час проведення активних бойових дій, але й контролюють і корегують поведінку військовослужбовців під час несення строкової служби, коли немає активних збройних дій. Можливо, є люди, які можуть самостійно подолати власні переживання, і це поодинокі випадки. На війні люди переживають екзистенціальну кризу, тобто раптово усвідомлюють неминучість свої смерті, втрачають сенс життя.

- Чим сьогодні можете пишатися?

- "Психологічна кризова служба", я маю на увазі вінницький підрозділ, надала безкоштовну допомогу більш як півтора тисячі особам, психологи провели більше двох тисяч годин консультацій. Чотири рази наші фахівці виїздили на полігони, де проводили навчання для мобілізованих, побували у зоні проведення АТО, провели вісім навчальних семінарів. Вінницький підрозділ "Кризової психологічної служби" відмічений Грамотою командування Збройних сил України, особистими подяками відзначені окремі наші психологи. Я брав участь у навчанні курсантів нової патрульної поліції України у місті Вінниці, навчав наших поліцейських стресостійкості.

- Що можете порадити близьким і рідним, родичі яких повернулися із АТО?

- Потрібно розуміти, що людина, яка повернулася із війни, змінилась, їй потрібен час для адаптації до мирного життя. В її житті з'являються нові люди - побратими, змінюються звички. Потрібно поважати ці зміни. Не питайте про війну, такі спогади можуть бути дуже болючими. Прийде час, людина, якщо захоче, розкаже вам сама. Запасіться терпінням, розумійте, що ваша любов, повага і піклування мають допомогти вашому батькові, синові, брату. Обговорюйте нові правила вашого спільного життя. Зміни настрою, тривожність, безсоння, замкнутість або агресивність - все це свідчення пережитих травмуючих подій. Якщо такі симптоми не зникають протягом тривалого часу (3 місяці і більше) звертайтесь за допомогою до психолога.

Марина КАРАБАЙ

10.02.2016


Джерело: http://misto.vn.ua/news/item/id/9031

___________________________________________

Більше корисної інформації ви знайдете в одноіменній групі в мережі facebook 
Також вподобайте сторінку «Життя після АТО» - https://www.facebook.com/LifeAfterAto/

Залиште відгук про сайт "Життя після АТО", пройшовши за посиланням:
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції адміністратора сайту.

Опубліковано в категоріях: Комунікація після АТО | Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | Психологічна підтримка | НОВИНИ

Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога

На цю ж тему

19.05.2018 Увага! Безкоштовні тренажерні зали для учасників АТО. КОНТАКТИ

15.05.2018 Центр медико-психологічної реабілітації для учасників АТО у Києві

9.05.2018 Повернувся солдат з війни. Був у пеклі... В самісінькій топці.

9.05.2018 Вже незабаром! Фінал Всеукраїнського турніру з футболу "КУБОК НЕСКОРЕНИХ" серед учасників бойових дій

9.05.2018 Можливість комплексної реабілітації осіб з інвалідністю у Переяславі-Хмельницькому

Ми в мережі facebook

Пошук

Додати інформацію

Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.

Допомогти проекту

Хочете допомогти проекту? На цій сторінці ви знайдете інформацію, як це зробити.