Вцілілий

Зустрінь мене, кохана, на вокзалі, 

Вернувсь з боїв, як дід твій, посивілий. 

Нема на грудях орденів-медалей... 

Ти що? Не плач! Ти ж бачиш, я вцілілий.

Не треба сліз, всміхнись мені, кохана, 

Це тільки рана, в тебе я везучий! 

А до мого товариша Івана 

Прийшов кінець трагічний й неминучий.

Так добре в нас, звикатиму до тиші, 

У вухах ще гримлять ворожі залпи. 

Ну все, не плач, ти ж бачиш, тут я, вижив! 

Радію я, що є кому стрічати.

Твої листи мені там гріли душу, 

Давали сил не втратити надії. 

Вцілілий я тому, що вижить мусив, 

Хто, як не ми, відновимо руїни.

Щасливий я, є щастя, що вернувся, 

Що можу я усіх вас обійняти! 

Але той жах не зникнув й не забувся, 

В таких, як я, кидали там гранати.

Зустріньте нас, утомлених, вцілілих. 

Мир бережем високою ціною... 

Вернулись ми з ворожого прицілу, 

Із тих боїв, що ще не звуть війною.

(с) Іванна Піхун

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ | Вірші про АТО

Позначки: комунікація після АТО | психологічна допомога | вірші

На цю ж тему

18.10.2020 Він вижив один з двадцяти…

20.06.2020 Після повернення з війни потрібно повертатися і до мирного життя... Завантажте книгу «Батьки повертаються з війни»

28.10.2018 Кто сказал, что я глухонемой... (Стих)