Вцілілий

Зустрінь мене, кохана, на вокзалі, 

Вернувсь з боїв, як дід твій, посивілий. 

Нема на грудях орденів-медалей... 

Ти що? Не плач! Ти ж бачиш, я вцілілий.

Не треба сліз, всміхнись мені, кохана, 

Це тільки рана, в тебе я везучий! 

А до мого товариша Івана 

Прийшов кінець трагічний й неминучий.

Так добре в нас, звикатиму до тиші, 

У вухах ще гримлять ворожі залпи. 

Ну все, не плач, ти ж бачиш, тут я, вижив! 

Радію я, що є кому стрічати.

Твої листи мені там гріли душу, 

Давали сил не втратити надії. 

Вцілілий я тому, що вижить мусив, 

Хто, як не ми, відновимо руїни.

Щасливий я, є щастя, що вернувся, 

Що можу я усіх вас обійняти! 

Але той жах не зникнув й не забувся, 

В таких, як я, кидали там гранати.

Зустріньте нас, утомлених, вцілілих. 

Мир бережем високою ціною... 

Вернулись ми з ворожого прицілу, 

Із тих боїв, що ще не звуть війною.

(с) Іванна Піхун

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: Комунікація після АТО | НОВИНИ | Різне

Позначки: вірші | натхнення

На цю ж тему

28.10.2018 Об'єктивного розуміння, що переживають і відчувають люди, які пройшли війну, у суспільства немає...

28.10.2018 Про величезний потенціал для зростання в українських захисників

28.10.2018 Щоб повернутися до нормального життя, ВОЇНУ недостатньо просто приїхати додому...

28.10.2018 Важливість підтримки сім’ї учасників АТО

28.10.2018 Чи просто "повернутися" з війни...