Чи можуть діти страждати на посттравматичний стресовий розлад? (Коли війна приходить в дім, частина 22)

Чи можуть діти страждати на посттравматичний стресовий розлад?

Так. Незважаючи на юний вік і на те, що реактивні канали в мозку дітей ще розвиваються, у них можуть з'явитися такі ж реакції на небезпеку, як і в їхніх батьків. Ось дані національної мережі дитячого травматичного стресу:

Вік, рівень розвитку й досвід можуть впливати на реакції посттравматичного стресу. Дослідження, які проводяться протягом більше двадцяти років, підтвердили, що діти шкільного віку, а також підлітки здатні відчувати весь спектр реакцій посттравматичного стресу, які трапляються в дорослих. Нам хотілося б вірити, що діти у віці до п'яти років занадто маленькі, щоб усвідомлювати те, що відбувається, і будь-які спогади незабаром будуть стерті. Проте результати недавніх досліджень засвідчили, що травмуючі переживання впливають на мозок, розум і поведінку навіть найменших дітей, викликаючи реакції, які спостерігаються в дітей старшого віку та дорослих. 

У матерів, чиї чоловіки страждають від бойової психічної травми, ще більше причин зайняти активну позицію захисту дітей від ненавмисних травм, які вони можуть пережити. 

ПОШИРЕНІ ПРОБЛЕМИ, З ЯКИМИ СТИКАЮТЬСЯ ДІТИ БАТЬКІВ З БОЙОВОЮ ПСИХІЧНОЮ ТРАВМОЮ

Поруч з кожною з перерахованих нижче проблем дайте оцінку за шкалою від 1 до 5, наскільки в кожному з ваших дітей, на вашу думку, виявляється описана проблема: 

1 – «Я не бачу цієї проблеми в своєї дитини»;

5 – «Я бачу, що це дуже сильно виявляється в моєї дитини».

____ Проблеми соціального й поведінкового характеру. Діти учасників бойових дій, які страждають на ПТСР, більш схильні до ризику виникнення поведінкових, академічних і міжособистісних проблем. Їхні батьки повідомляють, що такі діти більш схильні до депресій, тривожних станів, вони агресивні, гіперактивні й порушують порядок частіше, ніж діти військовослужбовців, які не страждають на ПТСР. Хаотичні переживання в сім'ї можуть заважати дітям встановлювати позитивний зв’язок з батьками, що ускладнює побудову здорових стосунків за межами сім'ї. Якщо батько під час бойових дій брав участь у насильстві (наприклад, у кривавих злочинах), діти можуть виявляти ще більш гостро виражені поведінкові порушення.

____ Емоційні проблеми й вторинна травматизація. Діти людей, які страждають на ПТСР, також піддаються більш високому ризику появи депресії і тривожних станів порівняно з дітьми здорових батьків. У них можуть виявлятися деякі з симптомів батьків (наприклад, нічні кошмари про травму батьків, труднощі концентрації уваги в школі тощо). Частина дослідників називають ці симптоми вторинною травматизацією, і вони дуже нагадують ті симптоми, які ви можете відчувати самі як дружина людини, яка перенесла бойову психічну травму. Так само, як і у вас, у ваших дітей через насильство в сім'ї може розвинутися первинний травматичний стрес. Його симптоми, як і ваші, можуть перерости в посттравматичний стресовий синдром.

____ Ототожнення та реконструкція подій. Діти, які живуть з батьками з воєнною психічною травмою, можуть емоційно ототожнювати себе з ними. Намагаючись установити зв'язок з батьком (усвідомлено чи не усвідомлено), вони можуть виявляти симптоми ПТСР. Також вони можуть намагатися відтворити у своєму житті деякі з травмуючих переживань свого батька, оскільки самому батькові складно відокремити минуле від сьогодення – тому так само вчиняє й дитина.

____ «Я можу все виправити». Часто діти вважають, що вони якимось чином винні в труднощах батька, бачачи, що, коли вони не слухаються або роблять помилку, у батька виникає напад гніву. Якщо вдома немає жодних порушень чи помилок, в родині панує мир. Тому вони звалюють на себе важку ношу, намагаючись бути ідеальними дітьми. Пейшенс Мейсон, дружина ветерана війни у В'єтнамі, описує такий спосіб мислення з погляду дитини: 

– Я думав, якщо ми з мамою будемо добре поводитися, то тато не буде так засмучуватися.

– Якщо я буду охайним і не буду влаштовувати безлад...

– Якщо я буду чемним і не буду задаватися перед татом або мамою...

– Якщо я буду добре вчитися та отримувати хороші оцінки...

– Якщо я буду часто попадати по м'ячу в бейсбол у своїй дитячій команді, то тато буде лагідним. 

– Коли я з усіх сил намагався все робити правильно, а тато однак злився, це мене дуже сильно засмучувало. 

Звісно, якими б ідеальними не були діти, це не виправить їхнього тата і це лише посилить розчарування та смуток дитини. Крім того, щоб демонструвати таку не по-дитячому ідеальну поведінку, дитині доводиться витрачати величезну енергію, і не всі діти здатні витримати це без шкоди для свого емоційного стану.

____ Травматичні очікування. Діти, дорослішаючи, вчаться на власному досвіді та на підставі спостережень за функціонуючим навколо світом. Домашні сценарії, в яких один з батьків виконує роль агресора, а не захисника, можуть привести до «травматичного очікування». Національна мережа дитячого травматичного стресу описує це таким чином: 

«У дітей і підлітків формується постійно мінливий світогляд. Травмуючі переживання породжують у них відчуття того, що в одну мить все може піти шкереберть найжахливішим чином, і ніхто не зможе забезпечити їм потрібний захист, і що закони насправді не працюють. Підлітки можуть почати вважати, що не варто витрачати зусилля на досягнення яскравого майбутнього, і що краще не зближуватися з іншими людьми, щоб не втратити їх під час трагічних подій. Виростаючи й дорослішаючи, люди з травматичним досвідом зазвичай стають цинічними, схильними до депресій, невмотивованими, ізольованими від суспільства і з песимістичним ставленням до майбутнього».

____ Невизначені симптоми. Діти не завжди реагують на стрес і травму так, як це роблять дорослі. Крім того, вони не володіють таким спектром різноманітних моделей поведінки, як дорослі. Це може вилитися в серйозну проблему для батька, який намагається побачити прояв у дітей показників стресу. Якщо мама не бачить у дітях того, що очікує побачити (особливо це стосується дітей дошкільного віку), вона може вирішити, що з дитиною все в порядку. Доктор Дон Кесерол, засновник і директор Чиказького інституту Фенікс, що спеціалізується на лікуванні осіб будь-якого віку, які пережили травму, зазначає: 

«Справді, в багатьох дітей психологічний стрес виявляється зовсім інакше, ніж у дорослих, і часто цього можна просто не помітити. Наприклад, у них часто розвиваються проблеми, пов'язані зі сном: вони не можуть заснути, часто прокидаються, ночами їх переслідують страхи або кошмари. Більшість дітей відчувають регрес у фізичному та емоційному розвитку. У них можуть виникати труднощі з контролем сечовипускання та оправлення, часто до них повертаються ті проблеми, які вони вже переросли (наприклад, нічне нетримання сечі або смоктання пальця). Часто у них розвивається страх розлуки, їм важко знаходитися далеко від батьків, і вони знову просяться спати разом з батьками. Також у них можуть розвиватися абсолютно нові симптоми, фобії, через які вони починають боятися певних ситуацій».

Якщо ви поставили значну кількість оцінок «4» або «5» поруч з іменем одного або кількох своїх дітей, і такі моделі поведінки спостерігаються довше, ніж кілька місяців, вам необхідно поговорити зі своїм пастором, капеланом або психологом. Якщо ці варіанти не доступні, поговоріть зі своєю бойовою подругою та запитайте поради в неї. Можливо, ці симптоми пройдуть самі по собі, але навіщо ризикувати? Чим раніше дитині буде надана допомога, тим краще. 

Джерело: Коли війна приходить в дім, © Кріс і Ранелла Адсит

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: НОВИНИ | Коли війна приходить в дім, © Кріс і Ранелла Адсит | Війна і діти

Позначки: комунікація після АТО | психологічна допомога | наслідки війни

На цю ж тему

23.03.2020 Як допомогти дитині вправитися зі стресом (Коли війна приходить в дім, частина 24)

23.03.2020 Механізми відносин у сім'ї (Коли війна приходить в дім, частина 23)

23.03.2020 Як створити безпечну й здорову атмосферу для ваших дітей (Коли війна приходить в дім, частина 21)

23.03.2020 Як створити вдома цілющу атмосферу (Коли війна приходить в дім, частина 20)

23.03.2020 Розмови про самогубство (Коли війна приходить в дім, частина 19)