Власна справа ветерана Олексія Ведмідського. Oyster Farm - перша устрична доставка

Мати власну справу в наш час – справа нелегка і ризикована. Але для людини, яка пройшла війну, це під силу. Наша розповідь сьогодні про бізнесмена, ветерана Олексія Ведмідського.

Олексій народився і виріс в Харкові. За освітою – вчитель біології і хімії. 

- Чим Ви займалися до війни? 

- Більшу частину дорослого життя займався охороною довкілля. Тут була робота і з природно-заповідним фондом, і з незаконними вирубками і з техногенним забрудненням, яке є небезпечним для людини (хімічне забруднення, радіоактивне забруднення і т.і.). 

- Де служили? 

- На початку квітня 2014 року в Харкові було досить неспокійно. Завозили титушню автобусами з РФ, було захоплення ОДА, в місті було багато немісцевих молодиків, явно не з України і явно не з добрими задачами. 

Вже захопили Крим, почалися «качєлі» в Слав’янську. На черзі Донецьк, Луганськ ы Харків. Три рази ходив в військомат, розумів, що треба захищати своє місто. Там записували в якийсь зошит і все. На тому справи і лишалася. Питали чи є у мене військовий квиток, я його не мав, бо був вчителем, після університету, а коли звільнився зі школи вже й призовний вік минув. Якось непотрібний був цей документ в житті. 

Десь 15-го квітня знайшов інформацію в Інтернеті, що для оборони Харкова створюються нові підрозділи міліції і, що запрошують всіх бажаючих. Прийшов на співбесіду з товаришем, він за віком не пройшов, а мене прийняли. Кілька днів на збирання документів і оформлення і все. В 33 роки я став рядовим міліції. 

Одразу взяли під охорону адміністративні будинки в місті, паралельно навчались та тренувались. Командир батальйону та інші офіцери вчили швидко, по-суті. Всі розуміли, що часу мало і куди повернеться ситуація не відомо, а захистити Харківщину на той момент охочих було небагато. 

Працювали по місту, області, згодом почалися виїзди і в сусідні області: Луганська, Донецька. Якось дивом пропітляли Іловайськ, дякуючи командиру. І ще було кілька шансів не повернутися. Але якось пропітляли без 200-х. 4. Коли повернувся? Що було одразу після повернення (робота, дім)? 

Прослужив я до літа 2016 року. Побачивши імітацію реформи – звільнився. 

Одразу пішов на нову роботу, зарплата там була трохи менша, ніж на службі, але я розумів, що треба повертатися до цивільного життя, та мати перспективи забезпечити родину. Займався зовнішньо-економічною діяльністю. Потім ще була компанія, де я займався експортом. 

- Коли і як виникла ідея бізнесу? Які були перемоги, труднощі? 

- Якось згадав що багато років тому купував устриці. Захотілося спробувати ще. Не зміг знайти нормальної якості. Подумав, що як я можу завезти будь-що , то що ж я устриці не завезу? Завіз. Сподобалося і мені і дружині. Вона фахівець з продажів. А на той момент вона якраз міняла місце роботи. Тож подумали, що на новому місці хоч-як менеджер з продажу місяць-два буде невеличку ставку тільки мати, а відсоток потім. А тут ті самі умови, тільки на себе працювати. 

Друзі познайомили з Клубом підприємців – там дуже багато чому навчили і зараз навчаємось. Почали продавати роздріб, зробили доставку, розробили бренд, потім поставки в ресторани, відкрили офіс, зробили морський комплекс для зберігання молюсків. Труднощі, як завжди в бізнесі: нестача толкових робочих рук, великі відсотки по кредитах на розвиток бізнесу, і багато-багато роботи. 

Серед перемог, я вважаю, зараз ми найбільший постачальник устриць у Східній Україні, ми забезпечуємо високу гарантовану якість продукту, несемо культуру споживання устриць, якісних устриць, до людей. 

- Чим Вам подобається ваша справа? 

- Власне, це й подобається. Люди можуть отримати якісні морепродукти, не гірші ніж у Франції, наприклад, тут в Харкові і все це по доступних цінах. 

- Чи можна сказати, що праця допомогла вам повернутися до цивільного життя? 

- Тут важко сказати. Чесно кажучи, розумом до нього остаточно повернутися складно (чи взагалі можливо?). Якщо відверто, то і звички лишилися і друзі. Всі зі служби, переважно. 

- Чи легко в Україні вести власний бізнес? 

- Мені важко порівнювати з іншими країнами, я там бізнесу не мав. Але в Україні, на мою думку, основні складнощі, це високі ризики втручання державних установ, які в свою чергу мають дуже низько кваліфіковані кадри (та ще й мораторій відмінили на перевірку малого бізнесу). Вірніше вони кваліфіковані, але здебільшого на хабарництво. Більшість документів, які видаються нашими органами варті не більше паперу, на якому їх друкують. А перевіряються зазвичай саме документи, а не факти. 

Друга складність це недолугість податкової системи для малого бізнесу. Коли власник бізнесу сплачує податків біля 2000 грн на місяць, а найманий працівник, фактично 40 % від зарплати. 2000 цілком підйомна сума, але якщо її суттєво підняти – буде вже складно. Бо окрім податків ще є видатки на кредити, які в Україні від 70 до 120 % на рік, та ще й суму достатню взяти складно. А без кредитів розвивати бізнес неможливо. 

Ну і третя складність – кадрове питання. Знайти людей, які хочуть працювати, а ще й вміють чи хочуть навчитися – складно. Але вести бізнес поки що можливо. Сподіваюся, малий бізнес держава не почне душити. Бо тут два варіанти: або захищати і не папірцями, далеко, або просто поїхати з країни, яку довелося захищати і за яку ризикував життям (цього страшенно не хочеться). Я зробив бізнес з власної ідеї в Україні, можу зробити його будь-де. 

- Що б Ви змогли порадити тим ветеранам, котрі хочуть мати свій бізнес?

 - Головне спілкуватися з тими хто бізнес має, навчатися постійно,, робити розрахунки всіх своїх дій, витрат і прибутку. Робити кожень день на 1% краще і більше, ніж вчора.І не боятися відкривати власну справу. Треба рухатися вперед. Чому? Бо таку зарплату, як на службі, в цивільному житті, ще треба заробити. Фізичною працею це найбільше на що можна розраховувати. А розумовою – треба розумітися на сучасних технологіях і тут від продажу і маркетингу до програмування. Поки ми служили технології рухалися, а знання забувалися. До того ж ветеранів неохоче беруть на роботу, особливо перспективну. Так, що тут вибір невеликий: є бажання ставати на ноги, розвивати і себе і родину, не думати за що купити продукти в супермаркеті, не витрачати своє життя на отримання пільг не дуже високої якості – треба відкривати власну справу. Готовий відповісти на додаткові запитання, якщо будуть. 

Забув написати де служив: Батальйон Міліції особливого призначення - "Харків-1" Це ті, кого потім добробатами назвали.

Шукайте в Інтернеті;

Oyster Farm. Первая устричная доставка

https://oysterfarm.prom.ua/

https://www.instagram.com/oysterfarm.ukraine/?hl=ru

Джерело: Oleksii Vedmidskyi

___________________________________________

Опубліковано в категоріях: НОВИНИ | Власна справа ветерана

Позначки: адаптація після війни | власна справа ветерана

На цю ж тему

8.02.2021 Від автомата до власної ферми. Як АТОвець на Львівщині почав розводити перепілок

20.10.2020 Ветеранкам з невеличких міст пропонують навчитися створювати власний бізнес

7.09.2020 Як ветеран відкрив ресторацію у Дніпрі. Історія Андрія Сарвіра

18.03.2020 Добровольці у Львові відкрили музей зброї «Штурм»

6.07.2019 Відкрито реєстрацію на програму #МОМ із самозайнятості для учасників АТО з Київської, Львівської або Дніпропетровської областей