23.03.2020
418

Механізми відносин у сім'ї (Коли війна приходить в дім, частина 23)

Фото: Інтернет. Автор невідомий

МЕХАНІЗМИ ВІДНОСИН У СІМ'Ї

Цей розділ, присвячений механізмам відносин у родині, був написаний спеціально для нашого посібника дружиною професійного військового, яка не захотіла називати свого імені. У цьому розділі ми назвемо її Рейчел. Її чоловік кілька разів брав участь у воєнних діях у всьому світі, в результаті чого набутий ним посттравматичний стресовий синдром переріс у хронічну форму. Твердження Рейчел ґрунтуються на багатьох роках спостережень, і вони повинні допомогти вам багато що зрозуміти у вашій ситуації. 

Є кілька різних механізмів взаємовідносин учасника бойових дій з дітьми. І чим більше дітей, тим більше механізмів. 

Батько–дитина. Коли мій чоловік бачить дітей (своїх або чужих), він згадує голодних дітей з різних країн, де він воював, які біжать в укриття, випрошують у нього сухий пайок або шоколадний батончик; згадує бездомних, сиріт, убитих... Він бачить дітей, які помирають у мобільних госпіталях, лежать мертвими на дорогах. У нього виникають непропорційні спалахи гніву, коли наші чи інші діти, з якими він контактує, ниють, виявляють невдячність, погане виховання, відсутність поваги чи не цінують усіх тих благословень і прав, якими користуються щодня. Найболючіші переживання нашої сім'ї пов'язані зі спогадами мого чоловіка про іракських дітей, спроектованими на власних дітей. 

Дитина–батько. Ще з дитячих років діти військових (залежно від їхнього віку й зрілості) розуміють, що їхній тато – солдат, моряк, пілот, і вони звикли до того, що батько їде на навчання чи в бойові відрядження. Однак сучасні діти – це перше покоління з часів В'єтнаму, чиї батьки пішли на війну. Більшість з нас, батьків, не можуть до кінця зрозуміти, що вони відчувають і переживають, оскільки ми не були в такій ситуації (крім випадків, якщо хтось з ваших батьків є ветераном в'єтнамської війни). У стосунках дитина-батько спостерігається дивна суміш гордості й сорому. Дитина дуже пишається своїм батьком-воїном та цінує його працю й звитягу. Водночас дитина соромиться свого батька, який на цей момент виявляє антисоціальну або неадекватну поведінку вдома й на людях. Це почуття сорому супроводжується почуттям розчарування та гніву. 

Дитина учасника війни жадає любові, підтримки й уваги свого батька. Але, оскільки папа намагається подолати власні проблеми, він не спілкується з дитиною так, як раніше. Відчуження. Дратівливість. Нетерпимість. Агресивність. Усі ці якості мають місце у відносинах між дитиною і батьком. Коли дитина не отримує достатньо любові, він або вона буде її шукати й знайде в інших місцях. Особливо важкі наслідки це може мати в житті дочок середнього та підліткового віку. Якщо після свого повернення батько став більше кричати, виявляти агресію та насильство, діти більше не почуваються в безпеці. Вони також будуть намагатися захистити матір від батька. 

Мати–дитина. Я стала посередником і фільтром між зовнішнім світом, своїм чоловіком і дітьми. Коли моєму чоловікові прийшов час їхати на війну, ми відверто поговорили з дітьми. Ми не намагалися прикрасити реальність. Вони знали про всі варіанти розвитку подій та небезпек. Водночас ми не перебільшували важливості цих відряджень порівняно з усіма попередніми відрядженнями й від'їздами. Найбільшою відмінністю в цих недавніх конфліктах було їхнє висвітлення в ЗМІ. Ми дозволяли нашим дітям дивитися сюжети про вторгнення та бомбардування Багдада протягом трьох днів. Потім я вимкнула телевізор. Таким був заздалегідь обумовлений між мною та моїм чоловіком план. Рішення обмежити отримання інформації про конфлікт, загиблих, політичні питання, протестувальників було мудрим. Я думаю, це в якійсь певним чином допомогло взяти в руки страх і сум'яття. 

Коли після повернення з Іраку в мого чоловіка стали з'являтися симптоми ПТСР, я допустила помилку в тому, що протягом кількох років покривала його, коли діти бачили або відчували щось неправильне в його поведінці. Це було величезною помилкою. Якби тоді я знала те, що знаю зараз, я б з першого дня була з ними якомога більше відвертою та відкритою в тому, що стосується дій, слів і поведінки їхнього батька в результаті ПТСР. Але тоді я не розуміла, що відбувається, тому намагалася підтримувати спокій, сподіваючись, що таким чином забезпечу практично нормальну, щасливу обстановку вдома, щоб діти спокійно росли. Де в чому мої намагання захистити їх у цьому допомогли, але, з іншого боку, намагаючись залатувати дірки й підтримувати мир, я стала причиною того, що мій психолог називає «життєвими пастками». Це недоречні й неефективні моделі поведінки під час труднощів, які будуть заважати їм у дорослому житті. Зараз мені доводиться повертатися назад, починати розмови й роз’ятрювати загоєні рани, щоб пояснити багато їхніх спогадів (і поточні ситуації) в контексті ПТСР.

Мати–батько. Коли мій чоловік переступає межу нормальних батьківських відносин, я відчуваю сильний інстинкт – захищати дітей. У минулому, завдяки своєму консервативному християнському вихованню, я «підпорядковувалася» голові сім'ї, навіть коли не погоджувалася з його рішенням. Однак протягом останніх кількох років, коли він виявляє несправедливість, грубість або цілковиту агресивність, я втручаюся. Це не допомагає вирішити ситуації у цю ж хвилину, але я просто не можу більше пасивно стояти осторонь, спостерігаючи, як діти страждають від емоційного чи фізичного насильства. Коли в родині схожі ситуації повторюються день за днем, діти починають дистанціюватися від батька й ховатися за мамину спідницю, незалежно від віку. Батько бачить це так, ніби мама занадто няньчиться з дітьми, й це лише підсилює його гнів і дає йому відчуття того, що «всі змовилися проти нього». Це нагадує «зачароване коло», але в такі моменти потрібно зробити все можливе, щоб захистити дітей і допомогти чоловікові зрозуміти, що є певні межі у відносинах з дітьми, яких він зобов'язаний дотримуватися. 

Діти–діти. Така ж реакція захисту виникає в дітей, коли батько накинувся на одного з них. Справа не в тому, що не задіяні в конфлікті діти можуть щось змінити або зупинити конфлікт, але вони це відчувають. І вони ховають свої емоції глибоко в себе. Якщо один з дітей частіше за інших стає мішенню для гніву батька, то в серці цієї дитини починає виникати образа не лише щодо батька, але й щодо інших братів і сестер. Він знає, що інші діти теж роблять помилки, однак йому здається, що на них батько не зриває свого гніву. І це відчуття несправедливості набагато легше зігнати на братах і сестрах, ніж на батькові. 

Ви ознайомилися з п'ятьма видами відносин в сім'ї. Які з них, на вашу думку, діють у вашій родині розумним і благодатним чином? Чому? Які з них відбуваються не розумно й не сприяють укріпленню стосунків? Чому?

ПІДХОДИ, ЯКИХ ПОТРІБНО УНИКАТИ

Нижче наведені три підходи, до яких батьки вдаються, маючи намір допомогти своїм дітям, але в результаті лише погіршують ситуацію. 

Мовчання. Коли дитину вчать ні з ким не обговорювати тривожних подій, які вона спостерігає вдома, її занепокоєння лише зростає. Дітей хвилюють симптоми, що виявляються в батька, і їм складно зрозуміти, чому він поводився абсолютно інакше до того, як пішов на війну. Якщо їм не дати жодних пояснень, вони можуть вигадати свої власні пояснення того, що довелося пережити їх батькові, та їхні фантазії можуть бути ще жахливішими, ніж те, що відбулося насправді. 

Занадто детальне розкриття деталей. Якщо ви говорите занадто багато, це теж може стати проблемою. Якщо дитина буде знати дуже багато жорстоких подробиць про травмуючі переживання батька під час війни, або про те, з чим йому доводиться боротися зараз, дитина може пережити вторинну травму або навіть ПТСР у відповідь на жахливі картини, які народжуються в її голові. 

Приховування або вигадування виправдань для батька. Якщо ви намагаєтеся знайти відмовки, щоб виправдати образливу поведінку свого чоловіка, ви вчите дітей тому, що такий спосіб вирішення проблем прийнятний. Як раніше вже зазначала Рейчел, це може привести до формування «життєвих пасток» у майбутньому. Рейчел пише: «Якщо він поводить себе, як нікчема, так тому й бути. Рано чи пізно діти почнуть запитувати батька, чому він так розмовляє або так себе поводить, і йому доведеться відповідати. Ви будете здивовані, коли побачите, якою хороброю може бути скривджена або збентежена дитина». 

(далі буде)
_________________________
Попередні статті тут: http://life-after-ato.com.ua/category/158

Джерело: Коли війна приходить в дім, © Кріс і Ранелла Адсит

___________________________________________

Читайте щоденні новини на сайті "Життя після АТО":

Знайдіть нас у Facebook:
https://www.facebook.com/groups/life.after.ato/

Дякуємо Воїнам за захист!
Хай ваше життя після АТО буде успішним!

******

Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ | Коли війна приходить в дім, © Кріс і Ранелла Адсит

Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога

На цю ж тему

15.06.2021 Держпрограма із забезпечення житлом захисників України на період до 2025 року

11.06.2021 Кому виплачується грошова компенсація за піднайом житлового приміщення у 2021

8.06.2021 Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань учасників АТО - Юридична сотня

21.05.2021 Прийнято законопроєкт про воєнні злочини - Юридична сотня

14.05.2021 Що буде з євробляхами? Президент підписав Закони

Ми в мережі Facebook

Пошук

Додати інформацію

Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.