Війна змінює не лише ветерана, а й членів сім'ї... Життя після АТО
Війна у нашій державі вносить свої корективи в життя кожного. Особливо тих, хто неймовірною ціною боронить її цілісність. Що ж потім, після повернення додому? Як загоїти душевні рани, що відображаються не тільки на самих воїнах, а й на їхніх сім'ях? Як знову стати люблячим чоловіком, щасливим батьком?
На усі ці та безліч подібних питань знаходить відповідь психологиня, волонтерка Любава Казмірчук.
ʺОсвіту психолога я здобувала в період війни. Це був свідомий вибір. Адже, однією з цілей, коли я закінчувала Український Католицький університет, була робота з ветеранами. Із тих спостережень, які були раніше і є зараз, то бачу, що потреба в психологічній реабілітації велика. До мене може звернулися будь-хто: чи то ветеран, чи хтось із його сім'ї. Тоді ми починаємо працювати.
Я бачу, що війна вносить зміни в людину, вже які вони - залежить від того, як людина почувала себе до війни як особистість, що пережила, як на це відреагувала психіка. Тому, коли до мене приходять хлопці, то починаю з ними працювати з вибудовування довіри у спілкуванні. Завжди питаю чи спілкувалися з психологами й що про них думають. Бо є таке, що ветерани мають досвід спілкувалися з психологами із військових структур, які є підлеглими армії. Тому людина не може з ними поділитися тим, що її хвилює, адже не знає, як це для неї обернеться. Я намагаюся показати, що тут у нас інший підхідʺ, - Любава Казмірчук додає, що робота психолога ефективна в комплексі.
ʺПроходячи реабілітацію, варто розуміти, що війна змінює не лише ветерана, а й членів сім'ї, змінюються всі. Тому це має бути комплексна робота, аби налагодити комунікацію між чоловіком і дружиною, аби їх не було троє: ʺвінʺ, ʺвонаʺ і ʺвійнаʺ. Приємно, що коли я працюю з ветеранами і є запит на налагодження стосунків у сім'ї, то до спільної роботи вдається долучати дружину, далі відбувається процес ʺзціленняʺ, - наголошує психологиня.
Також вона робить акцент на те, що здебільшого, ветерани, які потребують психологічної допомоги, мають такі проблеми: в сім’ї, суїцидальні настрої, депресію, відчувають тривожність, страхи, їм складно регулювати своїми емоціями та поведінкою, мають загострене відчуття справедливості, проблеми зі сном, перебувають у пошуку нових сенсів.
ʺБуває й таке, що приходить людина, каже, що проблем немає, а я чітко бачу що є. То тут підхід ʺназдогнати і занурювати обличчям у щастяʺ не вдасться, адже ми можемо допомогти, коли людина зрозуміє, що в неї є проблема і вона захоче, щоб їй допомогли. Часто є таке, що я пояснюю процедуру психотерапії і хлопці вертаються через деякий час, коли приходить розуміння, що з ними відбувається. Мене сильно засмучує те, що коли приходять бійці із поставленим діагнозом посттравматичний стресовий розлад, то вони не знають симптомів. Тоді намагаюся донести їм як це проявляється, що може бути далі коли з цим нічого не робити.
Серед ветеранів є такий момент, як втрата - здобуття себе в площині цінностей. Для прикладу, людина була будівельником, пішла на війну, цінності змінилися. Повернувшись додому він уже не хоче бути будівельником, а ким - не може зорієнтуватися. Спостерігаю і таке: приходить ветеран, який повернувся з війни декілька років тому, й каже, що думав усе минеться, а воно тільки зараз починає ʺрозбиратиʺ. Звісно, з такими проблемами можна справитися і самому без психологічної реабілітації, але це залежить від того, що людина пережила, як зреагували її психіка. Взагалі терапія триває по-різному, усе дуже індивідуально, може затягнутися на роки, а буває, що за 5-10 консультацій вдається вирішити проблему.
Втім, якщо говорити за посттравматичний стресовий розлад, то в суспільстві витає думка, що його мають усі, хто повернувся з війни. Але це не так, бо, зазвичай, його мають 20%. З цієї когорти ветеранів є 12%, які прожили психотравмуючу подію й потім мають посттравматичний зріст, тобто можуть у своєму особистісному розвитку зрости набагато більше, ніж до війни. Але часто не знають куди спрямувати свій потенціал, в яке русло піти. Саме для цього і ми тут працюємо – допомагати, щоб бути щасливимиʺ, - розповідає спеціаліст.
Нині реабілітацію у центрі проходить Валентин Адамчук. Пригадує, що його мобілізували в 2014 році у першій хвилі, служив в 51 бригаді, був під Волновахою, Донецьком. Його демобілізували в 2015 році.
ʺДо служби я працював керуючим магазином, коли повернувся, то моє робоче місце було збережено. На щастя, я у пеклі ʺне бувʺ, але війна змінює світогляд, цінності. За реабілітацією раніше звертався неодноразово до медиків, бо маю проблеми зі спиною, нирками. Цього разу сімейний лікар мене направив у реабілітаційний центр, який відносно нещодавно запрацював. Приємно, що лікування для ветеранів безкоштовне, мені сімейний лікар пояснив, що це оплачується з фонду Міністерства охорони здоров'я. Щодо ставлення персоналу – то я дуже задоволений, вони уважні та розуміючі. Бо я мав досвід бувати в інших закладах, зокрема санаторіях, то там немає різниці ветеран ти чи ні. А тут підхід особливийʺ, - ділиться враженнями ветеран Валентин Адамчук.
Завідувач Центру реабілітації учасників бойових дій у Луцьку Олександр Солобчук розповідає, що у жовтні реабілітаційному центру виповниться рік.
ʺРух за зведення центру започаткували волонтери та психологи, які допомагали бійцям. Цю ідею підхопили обласна та міська рада й виділи кошти і за короткий проміжок часу його збудували фактично з нуля. На сьогодні в центрі діє бальнеологічне відділення з гідромасажними ваннами, душі шарко, циркулярні душі, басейн із протитечією та масажним гусаком, кімната теплолікування, тренажерна зала та кабінети для лікарів де проводять реабілітацію та масажі. Центр нині працює з 8:00 до 18:00 з осени працюватимемо до 20:00. Зараз у нас є 17 працівників: 3 лікаря, психолог, реабілітологи та їхні асистенти. За цей час центр відвідало близько тисячі людейʺ, - говорить Олександр Солобчук.
Варто відзначити, що подібних центрів на Волині немає і в Україні таких одиниці. Запит суспільства на реабілітацію величезний. В цьому напрямку працюють законодавці, експерти та напрацьовують законодавчу базу для всіх.
ʺРаніше у нас діяв лише один закон - для людей з інвалідністю. А щоб цей статус отримати, то треба було пролікуватися від 120 до 160 днів, далі пройти спеціальну комісію й можна було отримати право на реабілітацію. Але цей величезний проміжок часу ми втрачаємо, і тоді важко відновити усі функції, адже для цього потрібно працювати раніше. Це стосується інсультів, черепно-мозкових травм та інших.
З квітня ми працюємо з Національною службою здоров'я України, маємо два пакети послуг на реабілітацію осіб з опорно-руховими хворобами і нервової системи. Тому, окрім ветеранів, до нас можуть приходити усі за направленням від сімейного лікаря, тоді послуги надаємо абсолютно безкоштовно. Якщо до нас звертаються ветерани без направлення, то ми їх консультуємо, підказуємо як отримати направлення і займаємося реабілітацією. Здебільшого у центр звертаються жителі Луцька та навколишніх сіл. Втім, бувають з різних регіонів, для прикладу нещодавно були два ʺкіборгиʺ з Київської області. То ми домовлялися з військовим шпиталем, вони мали право там лікуватися, їх туди госпіталізували, а в нас проходили реабілітацію. Зокрема після операції у нас двічі лікувався кіборг Володимир Дима. Вперше приїхав на милицях, а від нас пішов без них, опираючись на тростину. Вдруге - без тростини і мріяв бігати, йому це вдалося, декілька кіл на стадіоні пробіг.
Наш центр на цьому не зупиняється і має гарні перспективи. Ми є структурним підрозділом Луцького центру первинної медико-санітарної допомоги, які є нашими сусідами через стінку. Там зараз відбувається ремонт на двох поверхах лівого крила поліклініки. Там буде багато нових кабінетів, обладнання, буде зона дитячої реабілітації для малечі від 3 років. Ремонти мають завершитися вже цієї осені. Відповідно, ми вже працюємо над наповненням штату, розглядаємо кандидатури й хочемо збільшити кількість фахівців до 40 осібʺ, - розповідає Олександр Солобчук та додає, що наступного року випускаються перші студенти, які пройшли навчання із 2016 року по європейській програмі реабілітації на базі кількох вузів, тому на них тримають орієнтир, а наступного року залучать до роботи.
Вадим та Анна Панафідіни, для Гал-інфо
Джерело:
___________________________________________
Опубліковано в категоріях: Адаптація учасників АТО та їхніх сімей | НОВИНИ | Поради родинам захисників
Позначки: адаптація після війни | комунікація після АТО | психологічна допомога | наслідки війни
На цю ж тему
4.08.2021 Війна змінює життя - інтерв'ю з волонтеркою Тетяною Фреїшин, дружиною військовослужбовця
4.08.2021 Подбай про себе – франківський Карітас розпочинає реабілітацію для ветеранів та ветеранок АТО / ООС
5.03.2021 9 порад для простішого повернення з війни в сім’ю
20.10.2020 Я точно впевнений, що не даремно воював...
18.10.2020 Як допомогти військовому повернутися з війни додому
Пошук
Останні дописи
Додати інформацію
Якщо ви володієте інформацією, яка буде корисною для учасників АТО та їхніх сімей, ми можемо її розмістити на сайті.
Для цього заповніть, будь ласка, форму.